Тернівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7 Тернівської міської ради Дніпропетровської області

 





Психологічна служба школи

 

https://la-strada.org.ua

https://la-strada.org.ua
https://la-strada.org.ua
https://la-strada.org.ua

https://la-strada.org.ua

 Інформація взята з сайту //la-strada.org.ua 

 

Підтримка оптимальних умов  у формуванні та збереженні психічного здоров’я дітей

 

Поняття про психічне здоров’я 

У матеріалах Всесвітньої федерації психічного здоров'я термін «психічне здоров'я» (а точніше психічне нездоро­в'я) не зводиться до психіч­них розладів, які є предметом психіатрії.

Ось деякі положення щодо психічного здоров'я.

«Психічне здоров'я — це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захво­рювань. Психічне здоров'я - це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке, чи ні. Коли ми говоримо про ща­стя, духовний спокій, радість або задоволеність, ми говори­мо про психічне здоров'я.»

Поняття психічне здоров'я охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали, почуття і свідомість. Багато ступенів психічного здоров'я, яке мож­на визначити на підставі та­ких показників: як Ви ставитеся до себе; як Ви ставитеся до інших; як Ви справляєтеся з потребами життя».

Конкретизація цих по­ложень:

  • Психічно здорові люди добре ставляться до себе.
  • До себе, як і до інших, вони ставляться толерантно, спокійно.
  • Вони не зменшують і не перебільшують свої здібності.
  • Вони можуть бачити, усвідомлювати свої недо­ліки.
  • Вони поважають себе.
  • Вони вважають, що мо­жуть правильно поводитися у більшості ситуацій, що вини­кають.

Вони почуваються доб­ре поруч з іншими:

  • Вони враховують інте­реси інших людей.
  • Вони люблять людей і довіряють їм.
  • Вони не принижують інших і не дозволяють їм ро­бити цього.
  • Вони вважають себе ча­стиною групи.
  • У них є почуття відпов­ідальності за інших людей.

Вони відповідають жит­тєвим потребам:

  • Якщо виникає пробле­ма, вони намагаються її вирі­шити.
  • Вони не бояться взяти на себе відповідальність.
  • Вони намічають реальні цілі.
  • Вони можуть самостійно приймати рішення.
  • Їм подобається докла­дати зусилля до того, чим вони займаються.

Значний внесок у розробку гуманістичної концепції психічно здорової особистості зробили Г.Олпорт, В.Франкл, А.Маслоу, К.Роджерс та ін. Вони запропонували такі 

ос­новні риси, психічно здорової особистості:

  • Вона вільно ставить пе­ред собою цілі й вірить у свої можливості досягнення жит­тєвих планів.
  • Такі цілі, як правило, реальні, оскільки людина здатна об'єктивно оцінити свої можливості й здібності.
  • Діяльність людини не детермінується лише зовніш­німи силами: людина бере на себе відповідальність за свої вчинки.
  • Таким особистостям вла­стиві творчі здібності у певній галузі.
  • Їм властиві повага до себе та інших, демократичність у взаєминах з іншими, відмова від лицемірства і маніпулю­вання як засобу впливу.

Серед основних показників психічного здоров'я можна виокре­мити такі:

в емоційній сфері — позитивно-емоційний стан, подолання негативних емоцій, у тому числі й руйнівних (страх, гнів, заздрощі, жадібність), емоційна стабільність (самовладання), вільне виявлення емоцій, їх адекватність, оптимальне самопочуття;

в інтелектуальній сфері — здатність концентрувати увагу, утримувати інформацію в пам'яті, вміння логічно мислити, виявляти творчість, активність у пізнавальній діяльності;

у мотиваційно-особистісній сфері — адекватний рівень домагань, адекватна самооцінка, особистісна автономія, самоповага, самоконт­роль, сформованість вольової сфери, цілеспрямованість, активність, позитивна мотивація життєдіяльності, поведінки та взаємин, адекват­не сприйняття навколишнього світу та самого себе.

За твердженням Г. С. Никифорова, існують і певні ознаки психічного нездоров'я, серед яких найбільш вірогідними є такі:

  • відсутність уміння логічно мислити,
  • категоричність (стереотипність) мислення;
  • емоційна неврівноваженість,
  • афективна «тупість»,
  • злість,
  • ворожість,
  • підвищена тривожність тощо.

  Серед особистісних властивостей можна виділити:

  • неадекватність самооцінки (нереально висока або низька),
  • зневіра у власних можливостях,
  • уникнення відповідальності за себе,
  • втрата само­контролю або наявність гіперсамоконтролю,
  • послаблення волі.

У цілому для нездорової особистості стають характерними втрата інтересу, любо­ві до ближніх, відсутність мотивації життєдіяльності, пасивна життєва позиція.

Причинами порушення психічного здоров'я дитини можуть бути такі чинники:

  • емоційно нестабільний стан майбутньої мами в період вагіт­ності та наявність стресових ситуацій; небажаність дитини або невідпо­відність статі новонародженого бажанням батьків;
  • аномальний, травматичний перебіг пологів, травмування певних відділів нервової системи немовляти; біологічна і соціальна незрілість батьків;
  • наслідки Чорнобильської катастрофи, що виявляються у негатив­ній деформації емоційного стану дорослих і дітей;
  • суспільно-економічне становище, перехідна кризова ситуація, напруженість життя, прискорення його ритму — як результат відчуття невизначеності, страху перед майбутнім у значної частини населення, стресові стани та емоційні перевантаження;
  • низький рівень психологічної культури батьків, переважання невротичних станів, що спричиняє появу у дітей почуття страху і тривож­ності; відсутність у поведінці дорослих гнучкості та доброзичливості; не­задовільний стан сімейних взаємин;
  • недостатня особистісна самореалізація дитини, дискомфорт у міжособистісних взаєминах з членами сім'ї, з ровесниками та педагогами;
  • раннє навчання та його невідповідність психічним та віковим можливостям дітей; завищені навчальні вимоги, надмірна інформа­тизація, абстрактність та відірваність знань від життя.
Збереження психічного здоров’я 

Збереження психічного здоров’я ­­- це процес, який вимагає певних зусиль як від самої дитини, так і від вчителів та батьків.

Батьки, виховуючи дитину, мають пам'ятати, що позитив­ними передумовами формування психічного здоров'я в умовах сім'ї є такі чинники:

  • атмосфера очікування народження дитини в родині має бути сповнена любові;

  • позитивно-доброзичливі взаємини в сім'ї;

  • оптимальні передумови становлення та розвитку особистості;

  • повага до дитини і віра у її досягнення;

  • поєднання любові з боку дорослих з об'єктивною вимогливістю.

У здорової дитини помітний стан душевної рівноваги, у неї значно легше сформувати вольову сферу, активність та цілеспрямованість. Воля виникає в результаті життєвої практики, виховання і самовиховання особистості і є основним механізмом реалізації здорового способу життя, ось чому її формування має відбуватися вже в ранньому віці. Для виховання волі необхідне систематичне виявлення самої волі.

Здоров’я дитини — від родини

Розвиток вольових процесів здійснюється в активній діяльності дитини (предметно-маніпулятивній, руховій, ігровій, побутовій та тру­довій), будь-які дії дитини супроводжуються вольовими зусиллями.

У дошкільному віці завдяки сформованій волі дитина здатна стримувати власні негативні емоції, почуття. Діяльність дітей набуває емоційної насиченості, тому формування наполегливості, цілеспря­мованості, довільності поведінки спочатку відбувається в ігровій діяльності і поступово переноситься на інші її види.

Дорослим слід пам'ятати, що особливістю цього періоду є небажання дитини виконувати нецікаву роботу, тому будь-яка діяльність повинна мати яскраве емоційне забарвлення.

У молодшому шкільному віці формується внутрішня позиція шко­ляра і з'являється навчальна мотивація. Тому батькам необхідно підтримувати, заохочувати виявлення вольових зусиль у намаганні дитини досягти успіху, позитивно оцінювати її домагання, формувати дисцип­лінованість, відповідальність, наполегливість.

Пам'ятайте, що неуспішність у навчанні може призвести до низької самооцінки, відчуття неповноцінності, тому шукайте позитивні підкріплення.

Найсильнішим діяльнісним мотивом для дошкільника є заохочен­ня, отримання нагороди, найбільш слабким — покарання.

У підлітковому віці, коли дитина почувається дорослою і намагаєть­ся позбутися гіперопіки батьків, важливо надати їй більшої самостійності, виявляти довіру, стимулювати старанність, наполегливість, цілеспрямо­ваність. Період статевого дозрівання обумовлює емоційну вразливість дитини, насиченість емоційних переживань, спостерігається тяжіння до спілкування з однолітками, часта зміна друзів, уподобань, захоплень. З образом «Я» у підлітка пов'язана самооцінка, що буває заниженою, виникає ідеальне «Я», що спонукає до самовиховання та саморегулю­вання. Підліток може визначати мету та засоби її досягнення.

 Проте слід пам'ятати, що у підлітка у вольовому   акті ще слабо представлена виконавська частина.

Розумна вимогливість, довіра батьків і самовиховання підліт­ка формує у нього відповідальність, привчає до дотримання режиму, своєчасного виконання завдань, наполегливості у досягненні навчаль­ної мети як основи перспективного зростання. Вагомим чинником у формуванні волі дитини є приклад дорослих, насиченість життєдіяльно­сті (спортивні секції, музика, театр тощо).

Юнацький вік — це період вольового та морального загартування, характеризується він набуттям почуття особистої цінності, професійним самовизначенням, розвитком відповідальності та самостійності.

У цей час важливо підтримувати та зміцнювати потребу юнаків у самовдоско­наленні, досягненні поставленої мети, формувати впевненість у собі.

Таким чином, досягаючи емоційної збалансованості у дитини на різних етапах її розвитку, формуючи вольові зусилля, досягаючи опти­мального рівня розвитку пізнавальної активності в різних видах діяльно­сті, створюючи оптимальні умови для її особистісного зростання, на основі любові, поваги та віри в особистісні досягнення дитини ми ство­рюємо передумови для формування здорової, повноцінної особистості.

Картинки по запросу формування психічного здоров'я картинки

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ЗАБЕСПЕЧЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВЬ'Я ДИТИНИ

 

ПРЕНАТАЛЬНИЙ ПЕРІОД

До народження дитини батьки мають бути готові не лише фізично, а й психологічно. Це допоможе їм зберегти своє психічне здоров'я і закласти основи психічного здоров'я малюка.

Психологічно підготовлені матері та їх родини зможуть уникнути низки помилок у вихованні своїх малюків.

МОЛОДШИЙ ШКІЛЬНИЙ ВІК

Проблеми, що впливають на психічне здоров'я дитини у початковій школі:

  • прийняття себе у новому статусі;
  • перебудова взаємин з членами родини;
  • взаємини з учителем;
  • взаємини з однокласниками.
Важливо, щоб у дитини у цей період збереглося загальне позитивне ставлення до своєї особистості в цілому, що залежить, передусім, від оцінок дорослого. 

Дитина починає критично оцінювати дорослих, реагує на нещирість, невідповідність слів та справ. Відбувається диферен­ціація особового ставлення до оточення, що визначається вимогами до їх особистості. У цей період велике значення має авторитет батьків, компетентність учителя.

Щоб зрозуміти свою дитину, згадайте, які проблеми виникали у вас у початковій школі, яких реакцій на свої дії й оцінки ви очікували від членів своєї родини, з ким із них найбільше полюбляли спілкуватися і чому. Подбайте про те, щоб ваші взаємини залишилися щирими і допомагали дитині у її новому житті.

Поважайте  потреби зростаючої особистості, залишайте її наодинці з її  проблемами. У цьому віці дитина ще потребує корекції і підтримки у налагодженні стосунків з оточенням, в обговоренні певних питань взаємодії з ним. Проте головним прийомом впливу є пора­да, роз'яснення окремих ситуацій, дружня розмова.

ПІДЛІТКОВИЙ ПЕРІОД (11-15 років)

У підлітковому віці послідовно з'являються дві особливі форми самосвідомості: почуття дорослості і «Я—концепція». Звичайно, підлітку ще далеко до справжньої дорослості — і фізично, і психічно, і соціально. Дитина у цьому віці об'єктивно ще не може увійти в доросле життя, але прагне до цього і претендує на рівні з дорослими права. Нова позиція ви­являється у різних сферах, частіше за все — у зовнішньому вигляді, мане­рах поведінки. 

Зазначимо, що зовнішній вигляд підлітків часто стає джерелом постійних чвар і навіть конфліктів у родині. Батьків не влаштовує ні мо­лодіжна мода, ні ціни на речі, такі необхідні їхній дитині. А підліток, вважаючи себе унікальною особистістю, намагається зовні нічим не відріз­нятися від однолітків. Він може переживати відсутність куртки — такої, як у всіх з його компанії, — як трагедію. Бажання злитися з групою, нічим не виділятися, що відповідає потребі емоційної безпеки, психологи розглядають як механізм психологічного захисту і називають соціальною мімікрією.

Наслідування дорослих не обмежується манерами й одягом. Це стосується й розваг, і романтичних взаємин. Копіюється «доросла» форма поводження: побачення, записки, поїздки за місто, дискотеки тощо. Батьки мають спокійно сприймати ці зміни у поведінці дитини і розуміти, що хоча претензії на дорослість бувають смішними, а інколи й дуже непривабливими, а зразки для наслідування — не кращими, все-таки підлітку корисно пройти таку школу нових взаємин, навчитися переймати на себе різні ролі.

Зустрічаються і по-справжньому цінні варіанти дорослості. Це потяг підлітка до інтелектуальної діяльності, коли він цікавиться певною галуззю науки чи мистецтва, наполегливо займаючись самоосвітою. Це і піклування про сім'ю, участь у розв'язанні як складних, так і щоденних побутових проблем, допомога тим, хто її потребує, — молодшим дітям у родині, змореній роботою мамі, хворій бабусі. Проте лише невелика частина підлітків досягає високого рівня моральної свідомості і небага­то з них спроможні взяти на себе відповідальність за благополуччя інших. Більш поширеною у наш час є соціальна інфантильність. Щоб забез­печити емоційну стабільність своїй дитині, батьки мають підтримувати всі позитивні прояви її дорослості, дякувати за них, схвалювати. На негативні прояви слід реагувати спокійно. Не зайвим буде сказати дитині: «Я тебе розумію, зрозумій і ти мене, як доросла людина».

Почуття дорослості, будучи формою самосвідомості, не жорстко пов'язане зі статевим дозріванням. Можна сказати, що статеве дозріван­ня не є основним джерелом формування почуття дорослості. Буває, що високий, фізично розвинений хлопчик поводиться зовсім як дитина, а його маленький однокласник з тоненьким голоском почувається дорос­лою особистістю і вимагає від оточення визнання цього факту.

Батьки мають знати, як виявляється почуття дорослості у підлітка.

Перш за все у бажанні, щоб усі — і дорослі, й однолітки — ставилися до нього не як до маленького, а як до дорослого. Він претендує на рівно­правність у взаєминах зі старшими, йде на конфлікт, обстоюючи свою «дорослу» позицію.

По-друге, у прагненні до самостійності, бажанні захистити деякі питання свого життя від втручання батьків. Це стосується зовнішності, взаємин з ровесниками, інколи навчання. В останньому випадку не приймається не лише контроль за успішністю, часом вико­нання домашніх завдань, але часто й допомога.

По-третє, з'являються власні смаки, погляди, оцінки, власна лінія поведінки.

Запам'ятайте, бажання дитини бути в чужих очах дорослим посилюєть­ся, коли не знаходить відгуку в оточення. Батьки мають прийняти той факт, що їхня дитина подорослішала, і надати їй змогу проявити самостійність як формально (зовні), так і реально у виконанні конкретних справ.

У віці приблизно 15 років у підлітка формується «Я-концепція» — система внутрішньо узгоджених уявлень про себе, образів «Я». Дитина від­криває для себе свій внутрішній світ. Самоаналіз, інколи надмірний, призводить до невдоволення собою. Батьки мають знати, що самооцін­ка у підлітковому віці занижена за своїм рівнем і нестійка. Тому своїми дія­ми, словами, ставленням до дитини необхідно сприяти її підвищенню.

З розвитком самосвідомості пов'язані і схильність до усамітнення, почуття самотності, незрозумілості й туги. Багато підлітків починають вести щоденники, у них виникають свої захоплення. Як правило, ці захоплення не пов'язані зі школою. Це можуть бути спорт, колекціо­нування, вивчення іноземних мов, захоплення старовиною, інформа­тивно-комунікативні захоплення (кінофільми, Інтернет, тривалі роз­мови). У підлітків, що не мають змістовних захоплень, виникають проблеми, пов'язані з азартними іграми, протиправною поведінкою, вживанням алкоголю, токсикоманією, наркоманією. Саме тому батьки мають подбати про добір цікавого заняття для підлітка, опосередкова­ної організації частки його вільного часу.

Батьківська любов украй необхідна, але це вже недостатня умова психічного здоров'я підлітка. Дедалі настирливіше про свої права на особистість заявляє соціум.
Сім'я має допомогти дитині зорієнтуватись у його цінностях і пріоритетах, надати посильну допомогу і тепло.
Період ранньої юності (15-18 років)

 

Рання юність — період пошуку сенсу життя, свого місця в ньому. У особистості виникають нові інтелектуальні й соціальні потреби, задово­лення яких стане можливим лише в майбутньому: інколи — внутрішні конфлікти та труднощі у спілкуванні.

Поведінка юнаків не позбавлена суперечностей: 

  • підвищені вимоги до дорослих та поблажливе ставлення до власного порушення цих вимог;
  • у вчинках (як і у свідомості взагалі) співіснують принциповість у великому та безпринципність у малому (залишаються інколи риси дитячої поведінки);
  • емоційне підвищене переживання власних невдач, неприємностей, які інколи гіпертрофуються у справжнє горе.

Психологи зазначають (і батьки мають обов'язково знати про це), що юнаки і дівчата емоційно чутливі, відкриті враженням. Саме тому ці роки найбільш сприятливі для розвитку й збагачення їхнього емоційного світу. Дуже важливо дати змогу юнакам і дівчатам відчути такі вра­женнями, які спонукали б їх до значних моральних, громадянських, естетичних переживань. Світ великих моральних звершень, створення високого мистецтва, сфера багатих і тонких людських взаємин — усе це, при ознайомленні молоді з ними, може викликати достатньо глибокий і змістовний відгук. Не пропустіть ці роки — та культура почуттів за­лишиться надбанням особистості на все життя.

Запам'ятайте, що в цей період у вас можуть бути певні труд­нощі у спілкуванні з дитиною.

В юнацькому віці виникає такий фено­мен:

  • молоді люди починають соромитися своїх батьків.
  • їм здається, що вони занадто голосно говорять,
  • старомодно вдягаються, вірять у безліч забобонів.

 Досить часто юнаки та дівчата вважають себе вищими за батьків лише тому, що знають щось таке, чого ті не знають. Але водночас вони не бачать, чого вони самі не знають і що дається, передусім, жит­тєвим досвідом та працею.

Не слід засмучуватися!

  • Нескромність дітей, що дорослішають, скоро минеться. І через декілька років сини і доньки належно оцінять знання та досвід батьків.
  • Оберіть стратегію ненав'язування своїх думок, спокійного аналізу ситуації.
  • Не бійтеся погоджуватися з дитиною, якщо бачите, що вона права.
  • Зверніться за порадою щодо свого іміджу, питань моди, ремонту квартири, обладнання садової ділянки.
  • Залучіть її до практичного втілення власних ідей.
Хочеться наголосити, що у юнацькому віці дітям дуже хочеться, щоб їхні батьки були молодими, красивими, модними, ерудованими й контактними. Тобто такими, з якими не соромно по­знайомити друзів.

 Тож для того, щоб забезпечити своєму нащадкові емоційний спокій у цій сфері, сміливо починайте займатися собою: відвідайте перукарню, косметолога, запишіться до тренажерного залу тощо. Разом з юністю власної дитини поверніться до власної молодості. Так ви утримаєтеся від надмірного втручання у справи молодої людини і матимете користь для себе й усієї родини.

 

ДИТИНА ТА ЇЇ ЗДОРОВ'Я

Кожен з батьків, безумовно, прагне, щоб його дитина виросла не тільки успішною, а й здоровою психічно та фізично. Усі добре знають, що для нормального процесу дорослішання важливе не тільки повноцін­не харчування, вітаміни, загартовування, екологічно чисте середовище, а й спокійна, психологічно здорова атмосфера підтримки в сім'ї. Як же виховувати дитину, щоб вона виросла здоровою і душею, і тілом?

Що ж перешкоджає здоровому процесу дорослішання?

Гіперопіка і критика з боку дорослих

Якщо дорослі надто опікуються дитиною, виявляють надмірну вимогливість до її, роблять безліч критичних зауважень, покладають на неї невиправдано великі надії, дитина може стати замкнутою, тривожною, недовірливою, хворобливою.

Такі батьки не виховують у своїх дітей навич­ки розраховувати на себе, на свої здібності й уміння. Навпаки, вони навіюють своїм дітям, що їхній добробут завжди залежатиме від старших, що батьки мудріші, вони завжди знають, яке рішення є правильним.

Підсвідоме відчуваючи, що не може відпові­дати тим високим вимогам, які поставили перед ним батьки, організм дитини нерідко «знаходить вихід» у навіяних і реальних захворюваннях.

У такої людини можуть загострюватися хво­роби в ситуаціях прийняття життєво важливих рішень, у ситуаціях вибору, оскільки за такого виховання людина не звикла брати на себе відповідальність, діяти самостійно, довіряти своїм почуттям, своєму внутрішньому світу й досвіду.

Ігнорування дитини і недостатньо уважне ставлення до неї з боку дорослих

Деякі батьки настільки переймаються своїми проблемами, що звертають увагу на дитину тільки тоді, коли вона скаржиться на біль або нездужання. Неусвідомлено дитина починає зосереджуватися на хворобливих відчуттях, адже тільки якщо вона хвора, вона може отримати з боку дорослих необхідні їй увагу та підтримку. Така батьківська установка призводить до іпохондричного розвитку особистості дитини: об'єктивно здорова дитина дедалі частіше почувається хворою, зосереджує свою увагу на неприємних відчуттях у певному органі, із задоволенням розповідає про те, що її турбує. Це призводить до звуження її інтересів і контактів з оточенням. Адже інші вияви її особистості (успіхи в школі, спілкування з однолітками) залишаються без уваги з боку дорослих.

Психологічне та фізичне насильство з боку дорослих

У деяких сім'ях існують негласні правила, згідно з якими дітям заборонено відкрито виявляти свої почуття, особливо негативні, обговорювати їхні проблеми, мати свою думку. У таких сім'ях не прийнято, щоб діти заперечували дорослим, відстоювали свої права й інтереси. Коли син або дочка наївно говорять правду, їх за це карають, критикують, принижують, іноді навіть б'ють. Унаслідок придушення почуттів, нагромадження невисловлених образ, злості та інших негативних відчуттів дитина може вирости слабкою, хворобливою, безсилою.

У міру дорослішання такі діти звикають не брати на себе відповідальність, ігнорувати свої почуття й потреби. Отже, дитина з раннього дитинства неусвідомлено виробляє звичку отримувати бажане, маніпулюючи іншими за допомогою своїх нібито хвороб. Ставши дорос­лою, така людина використовує своє нездужан­ня як ефективний спосіб керувати близькими. Для таких людей хвороба нерідко стає єдиним способом домогтися свого й утримати біля себе тих, хто може про них подбати.

Від них родичі нерідко можуть почути такі фрази: «Не заперечуй мені, у мене хворе серце», «Ти доведеш мене до інфаркту», «Хіба ти не бачиш, що своїми вчинками ти вкорочуєш мені віку» тощо.

Саме про таких людей Сократ казав: «Якщо хтось шукає здоров'я, запитай його спершу, чи готовий він надалі позбутися всіх причин своєї хвороби, — тільки тоді ти зможеш йому допомогти».

Яку стратегію виховання вибрати батькам дітей, які часто скаржаться на хворобливі від­чуття, прагнуть пропускати уроки через погане самопочуття, уникають труднощів?
Дитина не завжди може усвідомлювати свої потреби. Якщо дитина нездужає, дорослі мають розуміти, що це може бути сигналом: можливо, існують проблеми психологічного характеру.
Важливо не заохочувати в дітей прагнення уникати труднощів через нездужання. Батькам насамперед слід налагодити довірчі взаємини зі своєю дитиною. Намагайтеся у спілкуванні з дитиною бути завжди уважними й добро­зичливими.
Любіть свою дитину і обов'язково вира­жайте свою любов діями: поглядом, дотиками, вчинками.
Заохочуйте дитину відкрито виражати свої почуття й думки. Діти охоче розповідають пре свої проблеми, якщо відчувають, що батьки щиро й серйозно сприймають їхні труднощі.
Якщо ви помітили, що дитина почувається невпевнено у складних для неї ситуаціях, вислухайте її, поспівчувайте їй, навіть якщо цієї миті ви не маєте готової відповіді або рішення.
Дозволяйте дитині робити помилки. Кожна дитина може у чомусь завинити. Якщо дитина в чомусь завинила, критикуйте її дії, а не її саму як особистість.
Якщо дитину спіткає невдача, проаналізуйте разом з нею причину, можливо, дитина неправиль­но обрала мету або спосіб її досягнення. Дитина має розуміти: її можуть супроводжувати невдачі на шляху до мети, але це не свідчить про її слабкість. Важливо дати зрозуміти дитині, що невдачі нерідко переслідують й інших людей і що вони найчастіше є стимулом до самовдосконалення.
Виховуйте у своєї дитини адекватну само­оцінку на основі реальних успіхів. Поясніть дитині, що можливості й ресурси в кожної людини не безмежні, допоможіть їй реалізову­вати свої здібності й таланти в тих сферах, що викликають у неї непідробний інтерес. Дайте дитині можливість мати досить вільного часу, заохочуйте її до самостійності.
Допомагайте дитині задовольняти її потребу у визнанні в тій сфері, що відповідає її здібностям.
Будьте для своїх дітей прикладом любові та поваги до себе.

 

«Як навчити дитину захищати себе?»
Питання, яке батьки часто задають психологам, педагогам, один одному.
І в цьому питанні багато нашої батьківської тривоги, гніву, безпорадності, провини. У тому числі і тому, що безпосередньо ми самі в цьому даному конфлікті участі не беремо. Ми зустрічаємося вже з наслідками. І до нашої тривоги за здоров'я та безпеку дитини додається почуття самозвинувачення, що не навчили, не вберегли, щось важливе не вклали в дитину.
«Навчити» - це значить передати знання, навички, зробити здатним здійснювати дану діяльність.

Щоб дитина могла захищати себе, ми повинні:

· Передати знання - розповісти дитині, що в якій ситуації потрібно робити. Коли вступати у відкрите зіткнення, коли можна і словами розв'язати конфлікт, а коли потрібно тікати. До кого і як можна звернутися за допомогою.

· Передати навички - навчити дитину захищати себе фізично - віддати її в спортивну секцію, навчити прийомам самооборони.

· Сформувати у дитини здатність здійснювати самозахист -допомогти їй відчути внутрішню здатність і готовність відстоювати себе.

І ось ця, «внутрішня готовність і здатність захищати себе», виявляється не менш важливою, ніж передача знань і навичок. Тому що без неї і останні найчастіше важко застосувати на практиці.

Як ми, дорослі, можемо сформувати у дитини цю здатність?

Починаючи з найперших днів життя, наша батьківська задача полягає в тому, щоб дати зрозуміти своїй дитині що:

1. Дитина має право відмовляти, говорити «НІ!». Всім. Навіть батькам.

2. Дитина має право на шанобливе ставлення до неї в будь-яких ситуаціях. І з боку будь-яких дітей. І з боку будь-яких дорослих.

3. Дитина має право на власну думку, власні речі, власну територію. І гарантія цього права не залежить від думки і настрою інших людей.

4. Дитина повинна вміти визнавати свої помилки, брати відповідальність за свої дії.

5. Дитина повинна знати свої сильні сторони і власні обмеження. Особливо це стосується особистіснихих якостей.

«Дати зрозуміти» - це не про те, що нам потрібно вселяти це дитині щодня по кілька разів, в надії, що вона засвоїть і буде так чинити.
«Дати зрозуміти» - це про те, що ми так живемо самі, ці принципи вбудовані в систему наших особистих цінностей і цінностей нашої сім'ї.
Адже найважливіше і головне вбирається очима і душею.

Сергєєва Н.В.

https://www.facebook.com/pg/dytyachyjpsyholog/posts/?ref=page_internal 

Фрази для невпевненої дитини - підтримка - це просто!

Саме таким дітям потрібна підтримка не тільки батьків, але і вихователів, педагогів в школі, друзів.
Якщо махнути на цю проблему рукою, то ви отримаєте людину, яка не зможе перетворити себе в дорослу самодостатню успішну людину. Вона завжди буде шукати схвалення і підтримку, але не ту, яку дає впевненість, а ту, яка ще більше позбавляє її віри в себе.

- Ти виконала велику роботу!
Дитина розуміє, що для вас не важливий результат, головне - ви бачите її зусилля до результату і цінуєте ці зусилля.
- Ти - відмінний приклад!
Навіть якщо дитина засмучена, що «опинилася крайньою» або її образили, знайдіть моменти в цій ситуації, де вона була на висоті, вселивши їй, що проявляти погані почуття набагато простіше, ніж стримати себе.
- Мені подобаються твої ідеї!
Дитина почута і отримала ваше розуміння - це дуже цінно для невпевнених дітей.
- Ти той друг, якого б я хотіла, коли була в твоєму віці!
Це дуже мотивуюча фраза від дорослого. А якщо це значимий дорослий - фраза відвертого захвату і визнання дитини.
- У тебе відмінне почуття гумору!
Гумор - це міст до комунікації. Часто невпевнені діти бояться бути осміяними фразою: «Ой, як смішнооооо .. Знову пожартував-знову вдало» ... І починають вважати, що гумор-це не їх коник. Розвивайте гумор у ваших дітей, як частину їх впевненості!
- Головне - ти зробила це сама!
Сама - це визначальне слово. Це віра в її сили! А не в бажання бути тільки переможцем.
- Ти віриш мені? Я точно знаю, що ти досягнеш успіху!
Ці слова підтримки від значимого дорослого дуже окриляють дітей. Віра в успіх має бути спільною!
- Я бачу, що ти не здаєшся! Все вийде!
Коли ваша дитина домагається чогось знову і знову, вона вже готова опустити руки ... Але вона чує, що її зусилля помічені вами. Є віра в неї - це цінно!
- Я знаю, що потрібно багато волі, бути такою чесною, як ти зараз ...
Невпевнені діти можуть обдурити вас, просто через свій страх зіткнутися з проблемою .. Не сваріть, що вони уникли якогось доручення або події. Похваліть за сміливість у цьому зізнатися.
- Будь-хто може помилятися!
Помилки це сходинки до успіху. Розкажіть, як ваша помилка або відомої людини, призвела до перемоги.
- Чудова ідея! Як ти це придумала?
Дайте шанс невпевненій дитині ще раз насолодитися своєю ідеєю. Розповідь про її «вигадки» буде закріпленням її значущості.
- Цей світ був би краще, якби було більше таких людей, як ти!
Це пояснювати не треба.
- Те, що ти зробила для мене (друга, брата, сестри), було дійсно добрим (важливим, потрібним, гідним ...)
Ваше захоплення вчинком дитини.
- Я люблю тебе!
Тут додати нічого!

Наталия Седова

Агресивна дитина. Як із нею бути?

Агресія «молодіє»

Спробуємо розібратися у феномені агресивності й виявити її причини, оскільки знання причин, як правило, допомагає знайти вихід, здавалося б, із глухого кута.

Отже, агресивність — це схильність до заподіяння іншим моральної та матеріальної шкоди.

Зазвичай у педагогіці частіше згадується про агресивність підлітків, однак агресивність «молодіє».

Психологи стверджують, що вже в 2—3 роки в дитини можливі прояви справжньої агресії із загрозливими діями, звуками, жестами, а в молодшому шкільному віці діти часто проявляють агресію в грі.

Які ж можуть бути причини агресії? Чому про це ми говоримо дедалі частіше?

Зупинимося на найважливіших із них.

• Безумовно (і це думка всіх психологів), агресивна поведінка батьків є найважливішим чинником становлення агресії їхньої дитини. Доводити цей факт немає потреби.

• Засоби масової інформації. За шкільні роки діти проводять біля телевізора понад 15 тисяч годин, 13 тисяч із них вони спостерігають на екрані насильство, смерть і жорстокість, що «заражає» агресивністю «всерйоз і надовго».

• Характерологічні особливості самої дитини (гіперзбудли-вість, схильність до афективних спалахів).

• Виявлення нелюбові до дитини з боку близьких, від чого в неї виникає відчуття ворожості навколишнього світу і як відповідь у характері формуються безжалісність і жорстокість.

Позиція педагога має бути гуманістичною, адже саме педагог завдяки механізму взаємовід-ображення (дзеркальності) здатен виховати в дитини доброзичливість, терпимість, емпатію, інші позитивні якості, які сам проявляє стосовно дітей.

• Причиною виникнення агресії в дитини можуть бути приниження й образа (або неправильно вибрана форма поведінки) з боку педагогів.

Психологи виділяють чотири типи агресивних дітей

1. Дитина, схильна до фізичної агресії. Вона активна, любить ризик, прагне до загального визнання. Має організаторські здібності. Лідер у колективі, але водночас схильна до садизму, у неї немає самоконтролю, вона імпульсивна, для неї не існує моральних обмежень. Таку дитину видно відразу, її агресія явна, відкрита.

2. Дитина, схильна до прояву вербальної агресії. Доведено, що ці діти психологічно неврівноважені, у них спостерігаються підвищена тривожність, невпевненість, вразливість, нерідкі депресивні стани, відзначається недостатня працездатність. Цей тип більше «закритий» для навколишніх, але скільки страждань може принести така дитина близьким — не фізичним, але словесним (вербальним) впливом. Такі діти добре влучають у ціль — у найболючіші точки однолітків. Від таких дітей дуже страждають ті, хто має фізичні недоліки, ослаблене здоров’я, відрізняються боязкістю, сором’язливістю, невпевнені в собі. Перепадає кілька уїдливих словечок від «агресорів» і дорослим.

3. Дитина, схильна до прояву непрямої агресії. Ці діти надмірно імпульсивні, їх відрізняють примітивні потяги, прагнення до негайного задоволення своїх бажань. З одного боку, вони схильні до ризику, з іншого — чутливі, м’які, поступливі. Дуже болісно реагують на критику. «Жало» таких дітей діє не прямо, а через об’єкт або суб’єкт, а сам «агресор» спостерігає, як будуть розвиватися події далі. Це — агресія «тишком-нишком», за принципом: «Завести на сварку, бійку й подивитися, що буде».

4. Діти-«негативісти». Цей тип властивий здебільшого підліткам, які вже мають достатній соціальний досвід, щоб обмірковувати кожне слово й кожну дію. Такі діти все приймають у штики, критика для них — особиста образа. Але водночас вони розважливо обмірковують кожен крок, щоб зробити у відповідь усе «гостріше» і «крутіше», вважаючи, що жалість і співчуття — для слабких.

Розуміння причин, що обумовлюють агресивні реакції дитини, та визначення типу, до якого вона належить, дають можливість дорослим продумати стратегію й тактику роботи з нею в колективі.
Хотілося б дати кілька універсальних порад, як вести себе з агресивними дітьми:

— не фіксувати увагу всіх на небажаній поведінці дитини й не впадати самому в агресивний стан;

— найадекватніша поведінка дорослого — це осуд агресії дитини, але без тяжких покарань;

— намагайтеся насамперед з’ясувати причину агресії й спокійно, тактовно її усунути;

— дайте можливість дитині зняти агресію, виплеснувши емоції через ігри и релаксаційний тренінг;

— намагайтеся зайвий раз приголубити дитину, показавши, що її теж цінують, що вона вам потрібна;

— реагуйте і відгукуйтеся на будь-які позитивні зрушення в поведінці дитини, навіть якщо вони незначні.

Таким чином, боротьба з насильством, агресією — це створення умов, що виключають ворожість у дитячому колективі: школі, дитячому садку, таборі. Основою життя будь-якого дитячого колективу має бути повага одне до одного. Дитина, схильна до агресії, теж гідна поваги — хоча б за те, що вона особистість.

Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі

Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик опублікував правила, що можуть допомогти батькам підготувати дитину до життя серед однокласників у школі.

Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їх допомогою готувати дитину до дорослого життя.

  • Не віднімай чужого, але своє не віддавай.
  • Попросили – дай, намагаються відняти – намагайся захиститися.
  • Не бийся без причини.
  • Кличуть грати – йди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.
  • Грай чесно, не підводь своїх товаришів.
  • Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Два рази ні в кого нічого не проси.
  • Через бали не плач, будь гордим, з учителем через бали не сперечайся і на вчителя за це не ображайся. Намагайся все робити вчасно і думай про добрі результати, вони обов’язково в тебе будуть.
  • Не ябедничай і не наговорюй ні на кого.
  • Намагайся бути акуратним.
  • Частіше говори: “Давай дружити”, “Давай грати”, “Давай разом підемо додому”.
  • Пам’ятай! Ти не кращий від усіх, ти не гірший від усіх! Ти – неповторний для самого себе, батьків, вчителів, друзів!
Дуже добре, якщо батьки помістять правила в кімнаті чи над робочим столом своєї дитини. Бажано наприкінці тижня звернути увагу дитини на те, які правила їй вдається виконувати, а які – ні. Можна спробувати придумати разом з дитиною свої правила.
ШІСТЬ батьківських звичок, які порушують емоційний контакт з дитиною

Емоційний контакт батьків і дитини - фундамент сімейних взаємин, на якому стоїть багатоповерховий будинок під назвою «виховання». У кожного з батьків є потенціал зробити цей фундамент міцним, але іноді контакт з дитиною втрачається. У нас є для вас гарні новини: навіть якщо контакт втрачено, його можна повернути. Як саме - розповідає психолог Анастасія Іванова.

Цей текст не розповість батькам про симптоми і ознаки порушення контакту, які можна побачити в дитині. Відповідальність за створення цього міцного зв'язку цілком віддано в руки батькам. Замість цього я розповім про батьківські помилки, які можуть призвести до втрати близькості з дитиною.

1. Ви звертаєте увагу на дитину тільки тоді, коли вона робить щось не так
Чомусь частіше помічається щось погане, а хороше сприймається як природне. Коли дитина щось упускає, ми відразу бачимо це і робимо зауваження, але от коли вона акуратно тримає предмет у своїй маленькій ручці, ми мовчимо або навіть не помічаємо.
Варто зрозуміти, що дитина запам'ятовує, що коли вона робить щось не так, батьки відразу звертають на неї увагу. Її висновок: помилка = увага. Кількість зауважень пропорційне прагненню дитини приховувати і віддалятися від батьків.

Рекомендація. Звертайте свою увагу на ту поведінку, яку хочете бачити знову. Рівняння просте: бачите позитивну поведінку - підкресліть її. Наприклад, так: «Мені подобається, коли я бачу, що ти граєш спокійно і зосереджено».

2. Ви не хвалите свою дитину
Швидше за все, зараз всі батьки подумають: «Та це не про мене, я завжди хвалю свою дитину». Хвалебні слова в дусі «молодець», «добре» і «супер» на сотий раз сприймаються дитиною як порожній звук. У такої похвали завжди є зворотна сторона - знецінення для дитини.
Ми ж говоримо про «якісну» похвалу, коли батьки уважні до дитини і бачать, що саме у неї добре вийшло. Хвалити треба за конкретну поведінку, адже таким чином ви розвиваєте в дитині впевненість у собі і здатність побачити результат своїх дій.

Рекомендація. Замініть слово «молодець» на фразу: «Мені подобається, як ти прикрасив цей будинок», кожен раз помічаючи деталь, яку ваша дитина зробила добре, навіть найменшу.

3. Ви не обговорюєте її та свої емоції
«Не плач», «не сумуй», «це дурниці», «з мамою все гаразд, просто в око щось потрапило» - саме такі фрази віддаляють дитину від батьків. Дитина відчуває, що її емоції не приймають, а батьки їй брешуть про свої. Який висновок вона може зробити? «Так, проявляти свої емоції погано, тебе не зрозуміють навіть батьки».
Говорити про свої емоції важливо, а дати можливість дитині розповісти про її біди без коментарів в стилі «не відчувай» - ще важливіше.

Рекомендації. Використовуйте позначення емоцій дитини. Якщо ви бачите, що вона сумує через сварку з друзями, ви можете сказати їй: «Це, мабуть, дуже сумно і неприємно - посваритися зі своїми друзями» або «Я бачу, що ти сумуєш». Таким чином ви говорите про те, що приймаєте її будь-якою, що відчувати - нормально. І нагадуєте, що ви - поруч.

4. Ви вважаєте дитину ще маленькою для того, щоб робити самостійний вибір
Анекдот: «Мамі холодно - одягни светр». Діти й справді краще знають, чого вони хочуть. Дитина може вибрати сама, які штани одягти, з ким грати, якими іграшками ділитися - цей список можна продовжувати ще дуже довго.
Пропонувати дитині вибір - значить розвивати її самостійність і відповідальність, будучи поруч як уболівальник, від якого вона відчуває підтримку. А ще ми всі, в тому числі і діти, маємо право на помилку. Вони мають право обрати не те, зробити висновок (не без допомоги батьків) і піти вибирати далі.

Рекомендація. Дайте дитині можливість вибрати і зіткнутися з наслідками вибору, підтримуючи тим самим самостійність. Бувають ситуації, коли можна запропонувати дитині «вибір без вибору», тільки одне з двох: «Ти будеш рис або пюре на вечерю?».

5. Ви використовуєте насильницькі методи виховання
Тіло вашої дитини - її священна територія з відповідними межами. Порушуючи його межі, ви показуєте їй свою неповагу до її особистості.
Бити, тягати, щипати, ставити на гречку - це неприйнятні методи виховання для дорослої людини, яка володіє мовою для вираження своїх думок. Батьки не мають права бити свою дитину, що б вона не зробила і якою б вона не була.

Рекомендації. Зробіть глибокий вдих-видих, дайте собі час заспокоїтися і подумати, як ви можете вплинути на поведінку дитини без використання насильства. Спокій, рівний тон голосу і вербалізація конкретної поведінки, яку ви хочете побачити, може допомогти вам в цій нелегкій справі.

6. Ви мало часу проводите разом
Сидіти поруч, втупившись у телефон, поки дитина збирає пазли - не рахується. Прийти до дитини, поки вона збирає пазли і зібрати їх за неї - теж не зараховується. У грі зі своєю дитиною ви можете її чогось навчити або навчитися самому, дізнатися, що цікаво вашій дитині і що її турбує.
Якісний час - це вміння слідувати ініціативі дитини в грі, щоб вона відчувала себе значущою, а в батьках побачила друга.

Рекомендація. Кожен день хоча б 10 хвилин приділяйте справжній грі. Нехай дитина обере її сам, а ви дотримуйтесь її ініціативи.

На закінчення хочеться сказати всім батькам, що діти потребують безумовної любові і прийняття. Не забувайте про важливість контакту, навіть якщо ви втомилися. Ви неодмінно впораєтеся з труднощами і збережете близькість з дитиною, якщо захочете.
з МЕЛ (Анастасія Іванова)

Пам'ятка батькам першокласників

«Від п'ятирічної дитини до мене тільки крок, від новонародженого до п'ятирічного — страшна відстань». Л. Толстой

1. Любіть дитину, не забувайте про тісний контакт з дитиною. Знаходьте радість у спілкуванні з дітьми. Дайте дитині місце в сім'ї.
2. Хай не буде жодного дня без прочитаної книжки.
3. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мову. Цікавтесь справами і проблемами дитини.
4. Дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізати, наклеювати, ліпити.
5. Надайте перевагу повноцінному харчуванню дитини, а не розкішному одягу.
6. Обмежте перегляд телепередач до 30 хвилин.
7. Привчайте дітей до самообслуговування і формуйте трудові навички і любов до праці.
8. Не робіть з дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сім'ї зі своїми правами і обов'язками.
Пам'ятка для батьків першокласників
1. Вчіть дитину поважати тих, з ким вона вчиться, і тих, хто її вчить.
2. Без поважної причини не пропускайте заняття. Про майбутню відсутність завжди попереджуйте вчителя.
3. Ніколи не обговорюйте поведінку чужих дітей у присутності своїх. Вчіть дитину розповідати про своїх товаришів щось хороше.
4. Вчіть терпимо ставитися до недоліків чужих дітей та їхніх батьків.
5. Спокійно сприймайте скарги дітей на товаришів. Маленька дитина завжди намагається поставити себе в зручніше й вигідніше становище. Учень має звертатися зі скаргою спочатку до вчителя.
6. Не сваріть у школі чужих дітей!
7. У конфліктних ситуаціях ніколи не з'ясовуйте стосунки без вчителя. В класі завжди є кілька дітей, які не вміють поводитися в колективі. І це їхня біда, а не вина. Ми не маємо право засуджувати дитину, стосунки якої з навколишніми віддзеркалюють стосунки близьких дорослих, насамперед батьків. Тільки доброта, лагідність і терпіння можуть допомогти дитині.
8. Якщо щось трапилося, не спішіть до школи, щоб з'ясувати причину, доки не заспокоїтесь. Краще це зробити наступного дня.
9. Не розповідайте нічого поганого про однокласників вашої дитини своїм сусідам, знайомим, співробітникам.
10. Не давайте дитині в школу того, чим вона не зможе поділитися з товаришами.
11. У присутності дітей не ведіть розмов про інших батьків класу.
12. Ніколи не обговорюйте дії вчителів у присутності дитини.
13. Не просіть пересадити дитину, якщо це не пов'язано зі станом здоров'я. Конфлікти між дітьми таким чином не розв'язуються, а тільки загострюються.
14. Намагайтеся завжди виконати прохання, з яким звертається до вас хтось із батьків класу. Будьте уважними один до одного.

 

   Інклюзивна освіта: навчаємо і виховуємо разом!

Діти з особливими потребами в дошкільному навчальному закладі

Сьогодні в Україні дуже важливою є проблема освіти дітей з особливими освітніми потребами. У зв’язку з цим розширюється та удосконалюється мережа навчальних закладів компенсую чого типу (санаторні та спеціальні ), в яких безоплатно перебувають хворі діти і діти з вадами психофізичного розвитку. Але разом з цим більш широкого розвитку набуває й інклюзивна освіта, яка передбачає, що діти з особливими освітніми потребами відвідують звичайний дошкільний заклад, школу, навчаються і виховуються разом зі своїми ровесниками. Як свідчить практика передових європейських країн, більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатись та виховуватись у навчальних закладах загального типу за умови відповідної системи навчально-виховної роботи.
Головний принцип інклюзії:«Рівні можливості  для кожного»
Навчання та виховання зазначеної категорії дітей передбачає використання особистісно орієнтованих підходів у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, ураховуючи вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання.
Пріоритетними напрямами роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини для того, щоб вона почувалася неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.
Життя серед дітей допомагає таким дітям адаптуватись до нормальних життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження. З другого боку, діти, які їх оточують, та дорослі вчаться спілкуватися та працювати разом, формується почуття відповідальності за товаришів, які потребують не лише допомоги, а насамперед — прийняття та визнання. Адже у людей з особливими потребами та їхніх родичів однією з основних проблем є те, що суспільство не приймає цих людей, не розуміє їх, а інколи й боїться.

Навчання та виховання дітей з особливими потребами базується на таких засадах:
• доступність усіх форм навчання й освітніх послуг;
• індивідуалізація та адаптація навчальних програм з урахуванням потреб і можливостей дитини;
• поєднання традиційних та інноваційних підходів до розвитку дитини;
• створення сприятливих умов для соціалізації, самовизначення та самореалізації дітей.
Ця робота проводиться у таких напрямках:
1. Психологічна діагностика дітей (психолог).
2. Добирання методів та прийомів навчання та виховання (педаго¬гічні працівники, психолог).
3. Підтримка батьків (педагогічні працівники, психолог).
4. Корекційна та розвивальна робота з дітьми (індивідуальна робота, проведення занять) — педагогічні працівники, психолог.
Правильно спланована та систематично проведена навчально-виховна робота забезпечить захист права кожної дитини, а особливо дитини з обмеженими можливостями, на отримання якісної освіти.

 

ОСОБЛИВА ДИТИНА В КЛАСНОМУ КОЛЕКТИВІ

 

Інклюзивна освіта – перспектива нова, хоч різні можливості  –  рівні права.

Кожна дитина – це цілий світ, освіта, повага, рівність для всіх!

Швидко збігає час, і з його плином змінюється все навкруги. Змінюються  цінності, пріоритети, світовідчуття! Ламаються стереотипи і в системі освіти. Надзвичайно цікаво стежити за цією еволюцією – яким був підхід до навчального процесу в минулому і зараз. Освіта стає все більш сприятливою до сучасного світу: розробки нових ідей, методів, технологій, форм навчання.

Рівний доступ до якісної освіти є невід`ємним правом кожної дитини і Інклюзивна освіта набуває все більш широких масштабів в Україні. Необхідність інклюзивної освіти зумовлена тим, що число дітей, які потребують корекційного навчання, неухильно росте.

Інклюзивна освіта – це освітня технологія, яка передбачає навчання і виховання дітей з особливими потребами у звичайному закладі освіти, де створені відповідні умови для забезпечення максимальної ефективності освітнього процесу.

Варто підкреслити, що в Україні основною категорією дітей з особливими освітніми потребами загально прийнято вважати саме дітей з особливостями (порушеннями) психофізичного розвитку.

Залежно від типу порушення виділяють такі категорії дітей:

- з порушеннями слуху (глухі, оглухлі, зі зниженим слухом);

- з порушеннями зору (сліпі, осліплі, зі зниженим зором);

- з порушеннями інтелекту (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);

- з мовленнєвими порушеннями;

- з порушеннями опорно-рухового апарату;

- зі складною структурою порушень (розумово відсталі сліпі чи глухі; сліпоглухонімі тощо);

- з емоційно-вольовими порушеннями та дітей з аутизмом.

В нашому навчальному закладі з 2017 року створюється інклюзивне освітнє середовище для здобуття якісної освіти та соціалізації дітей з особливими потребами де кожен може відчути важливість свого існування.

Інклюзія – це перший крок до того, щоб дитина з особливими освітніми потребами могла стати частиною соціуму.

Інклюзивне навчання полягає в тому, що у звичайному класі вчаться звичайні діти, просто деякі з них трошечки по-іншому – наприклад, використовуючи додаткові пояснення, додаткові освітлювальні прилади, особливі парти. Але в такому класі ні в якому разі не відокремлюють одних дітей від інших (навіть на рівні риторики). З урахуванням рекомендацій спеціалістів,  у такому класі налагоджується спільне навчання.

Діти з особливими освітніми потребами – це звичайні діти, які потребують любові, піклування, розвитку та спілкування, але часто мають багато специфічних потреб, над реалізацією  яких працює група фахівців різного профілю і потрапляючи у нове середовище, їм потрібна психологічна підтримка.

У нашому освітньому закладі було створено команду психолого-педагогічного супроводу дітей із особливими освітніми потребами. До неї входять: директор, заступник директора з навчально-виховної роботи, медичний працівник, практичний психолог, соціальний педагог, учитель-логопед, учитель-дефектолог, асистент вчителя, батьки.

Діяльність нашої команди спрямована, насамперед, на вивчення особливостей розвитку кожного конкретного учня, його особливих освітніх потреб, адаптацію індивідуального навчального плану, розробку індивідуальної програми розвитку, її реалізацію та аналіз результатів. І Крок за кроком наша команда створює всі умови для навчання дітей з особливими потребами.

Для нас інклюзивне навчання – це постійний пошук педагогічним колективом ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб учнів нашого закладу.

Нам здається, що в наш сучасний час завдання школи – надавати всім однакових можливостей, стимулювати жагу до знань, сприяти формуванню зрілої особистості, готової до різноманітних життєвих випробувань. Розвиток особистості учня – це рух від незнання до знання, набуття певного життєвого досвіду, зародження нових якостей.

Усі діти здатні навчатися, але не всі навчаються за однаковий час або в однаковому темпі. Учні з особливими потребами мають різноманітні навчальні потреби, тому існує багато шляхів їх забезпечення. Те, що підходить для одного, може виявитися не найкращим варіантом для іншого.

На уроках дитину супроводжує асистент – фахівець, який не тільки допомагає опановувати навчальні предмети, а й підтримує особливого школяра у побуті – на перерві, у їдальні тощо. Навчання у класі з особливими дітьми корисне і для звичайних дітей. Це дає розуміння того, що всі люди різні і це нормально.

Бути різними – природно!

У кожного з нас є особливості. Наша мета – бачити людину, а не діагноз, позбутися стереотипів, створити всі умови, щоб кожна дитина розкрилася! Інклюзія — це право кожної людини бути тут і зараз!

Головна мета діяльності вчителя – створювати ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Надзвичайно важливу допомогу команді психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами надають батьки. Психолого-педагогічна підтримка батьків є життєво необхідною, тому що саме від батьків та їх внеску в процес виховання залежить повноцінний розвиток дітей з особливими потребами.

Тісна співпраця батьків з фахівцями допомагає вирішити багато питань і уникнути помилок у вихованні. Вся робота з батьками, що виховують дітей з особливими потребами, спрямована на подолання їх соціальної безпорадності за рахунок підвищення педагогічної компетентності, навчання навичкам взаємодії і спілкування зі своєю дитиною, спільно виконуваних домашніх завдань і рекомендацій фахівців.

На жаль в роботі з батьками ми зустрічаємо й батьків, від яких фахівці не отримують допомоги. Аналіз показав, що причинами негативного ставлення батьків до інклюзивного навчання є:

- батьки не розуміють значення освіти в розвитку дитини;

- батьки байдужі до роботи педагогів, не виявляють інтересу до освітніх закладів;

- батьки не приділяють належної уваги вихованню дітей;

- батьки дуже опікуються своєю дитиною, постійно проявляють тривогу за неї, вимагають від педагогів  особливої уваги і особливого ставлення до дитини порівняно з іншим дітьми;

- найвимогливіші і надмірно суворі батьки;

- батьки не сприймають педагогів за авторитетних осіб.

Батьки є важливими партнерами в освіті. Адже вони знають свою дитину найкраще. Їх участь у плануванні освітньої програми, постійне залучення й підтримка позитивно й суттєво впливатимуть на навчання дитини.

Як бачимо, впровадження інклюзивної освіти має багато переваг, і її розвиток став одним з пріоритетів нашого освітнього закладу. Робота з дітьми з особливими освітніми потребами – кропітка, довготривала та потребує командної роботи.

Інклюзивне навчання – це перший крок до того, щоб дитина з особливими проблемами стала частиною соціуму й могла розвиватися як особистість. Інклюзія пов’язана з визначенням перешкод та їх подоланням. Звісно, нові рішення вимагають немалих зусиль. Проте ми віримо, що інклюзивна освіта в Україні буде доступною та ефективною.

В школі мирно вчаться діти -

Це життя людського квіти!

Серед них є більш тендітні,

Більш допитливі й привітні,

Більш вразливі й загадкові,

Що чекають допомоги,

І підтримки, і підказки,

                                 І прочитаної казки.                                 

Діти ці, мов світ у світі,

Потребують більше світла,

Більш уваги та турботи,

Більше похвали в роботі,

Більше ласки в кожнім слові,

Материнства і любові,

Усмішок найбільш тепліших,

Поглядів в сто раз добріших.

Кожен з них це - є Людина,

Неповторна і єдина,  

Яка хоче мирно жити,

Як і всі у школі вчитись,

Адже знати і  уміти

Здатні й особливі діти!

 

Як говорити з дітьми про інвалідність

1. Правильні слова. 

Не бійтеся слова «інвалідність». Запам’ятайте правило прийменника «з». Дитина з інвалідністю, а не інвалід. Хлопчик з аутизмом, а не аутист. Дитина з синдромом Дауна, а не даун.

- Що це таке з хлопчиком? Чому він такий великий, а на візочку?

- Це хлопчик з інвалідністю.

- Що таке інвалідність?

Інвалідність – це коли людина не може робити певні речі, які можемо робити ми з тобою. Наприклад, людина з дитячим церебральним паралічем не може ходити (або їй дуже важко) чи бігати. Тому їй потрібен візок, щоб пересуватись. Людина зі слабким слухом дуже погано чує всі звуки, мову, музику. Людині з аутизмом важко спілкуватися з іншими людьми і знаходити друзів.

Краще уникати слова «хвороба», «хворий». В дитячій уяві хвороба – це коли ти в ліжку, з термометром і чаєм. Вона має початок та кінець. Крім того, майже всі ці стани не вважаються хворобою з медичної точки зору. Люди з інвалідністю дещо відрізняються генетично або морфологічно. Наприклад, синдром Дауна – не хвороба, а хромосомна аномалія. А ще люди з інвалідністю так само можуть хворіти різними хворобами, як і люди без неї. 

- Інвалідність може бути різною. Буває явна – коли її видно. Наприклад, якщо в дитини дитячий церебральний параліч. Або неявна – коли інвалідність  не видно одразу. Наприклад, це аутизм. Діти з аутизмом виглядають так само, як і діти без. Але вони мають свою  особливу поведінку. Можуть сильно засмутитись і голосно це проявляти. Або їх дратує, коли навколо багато шуму. Це не означає, що вони невиховані. Просто їм буває важче себе контролювати.

Пам’ятайте, що не варто вживати слова «даун», «дебіл», «олігофрен» та інші подібні їм для негативної характеристики людини. Тому що це назви медичних діагнозів.

2. Чому?

- Чому виникає інвалідність? – це буде наступне очікуване питання від дитини. Чому в хлопчика аутизм? Чому в дівчинки з’явилась інвалідність? 

Психологи радять не заглиблюватись в пояснення причин інвалідності. Часто вона виникає як випадок, який неможливо передбачити. Тому найкраща відповідь буде простою: «Тому що так є». 

Щоб краще зрозуміти, про що йдеться, наведу таку аналогію. Я навчаю англійській мові дітей від найменшого віку до 10 років. З школярами 1-4 класів ми починаємо вивчати граматику. Як пояснити дітям, чому дієслова третьої особи однини в англійській мають закінчення -s? Ніяк. Я ніяк це не пояснюю, тому що тут не може бути ніякого пояснення. Так просто є. Так склалось. Такі правила мови. Так склалось життя, що хлопчик має інвалідність. 

(Цікаво, що у випадку з англійською пояснення «так просто є» дітям майже завжди достатньо: «А, ну є, так є». На відміну від дорослих, які марно намагаються знайти логіку в іноземній граматиці J.

3. Бачити насамперед дитину, а не інвалідність

Є чудовий французький мультфільм про Анатоля та його каструльку. Анатоль постійно носить з собою каструльку. Ніхто не знає, чому вона з’явилась. Вона була з ним завжди. Це виглядає дивно, і тому діти не прагнуть гратися з Анатолем. Анатоль був би щасливий позбутися каструльки, але не може. Йому сумно. Але одного разу він знайомиться з дівчиною, яка навчає його жити з каструлькою. Виявляється,  що хоча й каструлька створює певні незручності, Анатоль може гратися та радіти, як будь-хто інший.

В які ігри грають діти з інвалідністю, як гадаєте? – запитала я в дітей. – Чи потрібні дітям з інвалідністю спеціальні іграшки?

Діти задумались, і дехто невпевнено сказав, що напевно так, потрібні…

- А насправді ні. Діти з інвалідністю граються в ті ж самі ігри, що й діти без інвалідності. Так само люблять Лего, ляльки, футбол або ігри на планшеті. Через інвалідність їм може бути складно робити деякі речі. Або це може займати більше часу. Але їм не потрібні спеціальні ігри та спеціальні іграшки.

Бачити перш за все дитину, а не інвалідність – це не означає, що ми маємо ігнорувати її особливості. Мами таких дітей кажуть, що засмучує як надмірна увага до особливостей дитини, так і намагання зробити вигляд, що особливості не помічають (якщо вони дуже явні).

Каструлька Анатоля завжди на видноті й часом створює йому незручності.

Діти одразу звертають увагу на те, що хтось відрізняється від інших. Це нормально. Вони помітять рожеве волосся, інший колір шкіри, незвичне вбрання. Але при цьому діти налаштовані не негативно, а зацікавлено. Переляк, негатив і осуд вони можуть «зчитати» з реакції дорослих. 

Деякі прояви інвалідності можуть збентежити – сильні емоції, дивні звуки. Тоді варто заспокоїти дитину і без драматизації пояснити, що відбувається. Своїм спокоєм і готовністю допомогти ви продемонструєте дитині найкращу модель поведінки. 

- Дівчинка плаче, тому що втомилась. Їй важко заспокоїтись. Давай відійдемо і не будемо заважати мамі заспокоїти її. 

Дуже важливо акцентувати увагу на тому, що нас об’єднує. Що ми маємо спільного.

- Всі люди різні і всі чимось несхожі на інших. Кожна людина має свої особливості. Дивися, в тебе хвилясте волосся, а в мене – пряме. Ти бігаєш, а Тимко пересувається на візочку. Це нормально – бути різними. Це навіть класно! Адже тоді нам цікаво дружити і щось дізнаватись про інших людей. 

- Ми різні, але ми всі любимо дивитися мультики. Давай дізнаємось, які мультики любить дівчинка? 

- Тимко має інвалідність і їздить на візочку. Він любить грати в баскетбол, так само, як ти. Йому важче це робити, ніж тобі. Тому що він не може (так швидко) бігати. Але він може так само влучно закидати м’яч у сітку.

4. Підтримувати, а не жаліти

Жити з інвалідністю – складно. Багато речей, на які ми навіть не звертаємо уваги, таким людям даються нелегко.

Але ми маємо відрізняти жалість від підтримки. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, маленькою і беззахисною в наших очах, і в очах оточуючих. Підтримка ж – це розмова на рівних.

Я знаю, що тобі важко. Я поруч, щоб допомогти, якщо тобі буде потрібно.

Коли я готувалась до заняття про інвалідність з дітьми, я раптом усвідомила одну річ. Що коли веду розмову про таких людей, читаю про них, дивлюся відео, моє обличчя несвідомо стає жалісливим. Прагнення пожаліти, а не підтримати, дуже міцно засіло десь у мене всередині.

Якщо ви так само одягаєте «жалісливе обличчя», це не ваша провина. Це результат стигматизації інвалідності, яка довго панувала в нашому оточенні. 

Трохи самоконтролю, і цього жалісливого ставлення можна позбутися. Передавати його дітям тим більше не варто. Тому що – див. пункт 3 – треба бачити насамперед дитину, а не інвалідність. І ми маємо вчитися говорити з нашими дітьми про це так само звичайно і спокійно, як і на будь-які інші теми.

Це нормально –  співчувати батькам, які виховують дитину з інвалідністю. Бо їм справді треба докладати дуже багато зусиль. Бачити та цінувати ці зусилля, допомагати, якщо потрібно, відзначати перемоги, разом сумувати через невдачі – це все теж розмова на рівних.

Не потрібно винаходити якусь особливу поведінку. Достатньо звичайного спілкування «як завжди». З друзями – дружити, з приятелями – перекидатись привітами, незнайомцям – посміхатись.

5. Дізнаватись більше

Речі, про які ми мало знаємо, можуть нас бентежити або лякати. Тому важливо дізнаватись більше про людей з інвалідністю.

- Чи можна заразитись інвалідністю? Чи буде в мене інвалідність, якщо я пограюся з такою дитиною?

- Ні. Інвалідність не може передатись іншій людині. Можеш через це не хвилюватись.

Розкажіть дитині про те, що полегшує життя людям з інвалідністю: про інвалідні візки, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, мову жестів тощо. Можна навіть вивчити кілька слів мовою жестів. Покажіть написи шрифтом Брайля на упаковках ліків. На прогулянці зверніть увагу на пандуси. 

КОРИСНИХ ПОСИЛАНЬ /ІНКЛЮЗИВНЕ НАВЧАННЯ

На основі посту автора - ідеї Maria Grishko /співавтор Анастасія Білінська, розширена публікація про інклюзивне навчання та відео матеріали, що полегшать роботу психолога в школі та інших установах.

1. Як розповідати одноліткам про однокласника з аутизмом, сценарій уроку доброти і чудові відео уривки з таких уроків https://clc.to/CMzJCQ

2. Стаття про те, як говорити з дітьми про інвалідність https://osvitanova.com.ua/…/2225-yak-hovoryty-z-ditmy-pro-i…

2.1.Як говорити з дітьми про інклюзію? Сім тематичних відео https://nus.org.ua/…/yak-govoryty-z-ditmy-pro-inklyuziyu-…/…

2.2.Перший мультфільм з попереднього лінку про аутизм є українською, завдяки чарівній Ольга Ладная http://amazingthingshappen.tv/…
2.3. ще мультфільми про різноманітність https://rezonans.cc/news/59208/…
2.4. 8 мультфільмів, які навчають толерантності https://downsideup.org/…/8-multfilmov-kotorye-nauchat-toler…

3. Відео, які наглядно демонструють, як дитина з аутизмом може бути сенсорно чутлива до різних подразників. За допомогою цих відео можна пояснити, чому дитина може поводити себе дивним чином:
3.1. https://www.youtube.com/watch?v=aPknwW8mPAM
3.2. https://www.youtube.com/watch?v=DgDR_gYk_a8
3.3. Текст звернення дитини з аутизмом до оточуючих https://www.facebook.com/groups/inclusive.ed/permalink/2051988548214498/
3.4. Збірка відео про інклюзію https://www.youtube.com/playlist…

4. Образ і приклад того, як підтримка всього класу може допомогти одній дитині https://www.facebook.com/watch/?v=10154559944160931

5. Для старших дітей:
5.1. Чому інклюзія стосується кожного https://www.facebook.com/watch/?v=313469522936315
5.2. Мотивуючи відео, які демонструють, що всі люди різні і можуть робити фантастичні і захоплюючи речі, навіть якщо виглядають не так як ми з вами:
5.2.1. https://www.facebook.com/watch/?v=409571323153572
5.2.2. https://www.youtube.com/watch?v=rGssF0imFqI
5.2.3. Неперевершений виступ Коді Лі, хлопця з порушенням зору і аутизмом на «Америка має талант» https://www.youtube.com/watch?v=pDPdRYF7hTQ
5.2.4.Колектив "Tumar" шоу "Україна має талант", ДЦП
https://youtu.be/SdG1a9aOdfA
5.3. Законодавча відповідальність за булінг https://www.facebook.com/permalink.php…
5.4. Люди з інвалідністю: мова і етикет http://kryla.org.ua/mova-i-etyket/

6. Для теми-пояснення, що таке розумне пристосування.
6.1. сучасні технології https://www.youtube.com/watch?v=CrmIfWL-qMU
6.2. відео приклад, що відчувають люди, коли їм дають спеціальні окуляри, щоб вони бачили кольори https://www.facebook.com/watch/?v=361059834638389
6.3. Соціальний експеримент "Емоції людей з порушенням мовлення" https://youtu.be/moSUvgPDNIc

7. 120 фільмів про різноманітні порушення https://www.ivi.ru/…/goodmovies/120-filmov-o-psihicheskih-r…
7.1. 5 фільмів за участю людей із Синдромом Дауна https://www.google.com/…/top-5-filmov-s-uchastiem-lyud…/amp/

8. 14 мобільних додатків-програм для людей з інвалідністю
http://neinvalid.ru/14-prilozheniy-kotoryie-nuzhnyi-lyudya…/
8.1. Мобільний додаток /програма "Разговор" (для глухих та слабочуючих людей) версія - рос. мова https://play.google.com/store/apps/details…
8.2. Безкоштовна програма для незрячих із звуковим супроводом https://nvda.ru…/%D0%93%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%8F%D1%8…

9. Інклюзивний музей (правила етикету та алгоритм супроводу у різні заклади) /відеоролики з субтитрами на російській мові і жестовій https://www.youtube.com/playlist…

10. ГІД З ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ ДЛЯ БАТЬКІВ: ЩО ТАКЕ ІРЦ І ЯК ДО НИХ ЗВЕРНУТИСЬ, ІНКЛЮЗІЯ — СЕРІЯ ВІДЕОРОЗ’ЯСНЕНЬ https://mon.gov.ua/…/gid-z-inklyuzivnoyi-osviti-dlya-batkiv…

 

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ У СІМ'ї

Ні для кого не секрет, що дитина може зіткнутися з насильницькими діями в будь-який час і в багатьох ситуаціях: у школі, у дитячому садочку, у громадському транспорті.
Навіть родина не є винятком, незважаючи на те, що саме родина зобов'язана забезпечити своїй дитині безпеку для нормального розвитку.
За даними наукових досліджень, насильство в тій чи іншій формі спостерігається в кожній четвертій родині. Близько 30% від загального числа навмисних вбивств відбувається в сім'ї. Половина всіх злочинів, пов'язаних з побутовими мотивами (ревнощі, алкоголізм, хуліганство), передують тривалим сімейним конфліктам.
Дослідження не змогли виявити особистісні особливості батьків, схильних до жорстокого поводження з дітьми. Єдиний факт, який вдалося встановити, полягає в тому, що багато дорослих, які демонстрували жорстокість у поводженні з дітьми, самі в дитинстві піддавалися подібному ставленню.
Немає однозначного пояснення, чому жорстока поведінка передається з покоління в покоління. Один з можливих механізмів цього - відтворення батьківських рольових моделей, з якими дитина стикалася в дитинстві.
Інший механізм формується при спробі одного з батьків, який в дитинстві страждав від жорстокості, спілкуватися з дитиною протилежним (по відношенню до власних батьків) способом.
І в цьому випадку батько орієнтується не на конкретну дитину з його особливостями і потребами, а на свої уявлення про те, як треба його виховувати, що приводить (коли дитина не відповідає цим уявленням) до спроб втиснути його насильно в певні рамки.
Іноді батьки, що пережили в родині жорстокість, схильні витісняти і пригнічувати нормальні негативні емоції, що можуть виникнути у взаємодії з дітьми. Накопичення таких переживань у певних умовах може приводити до малоконтрольованих спалахів агресії на адресу дитини.
10% дітей, які пережили насильство у подібних родинах, гинуть, у решти розвиваються фізичні і психічні відхилення. Діти, які зазнали жорстокого поводження, часто відстають в зростанні, масі або в тому й іншому від своїх однолітків. Вони пізніше починають ходити, говорити, рідше сміються, вони значно гірше встигають у школі, ніж їх однокласники.
У таких дітей часто спостерігаються «погані звички»: смоктання пальців, кусання нігтів, розгойдування, заняття онанізмом. Постраждалі від насильства діти рано долучаються до вживання алкоголю і наркотиків, легко стають учасниками кримінальних акцій. Колишні жертви перетворюються на гвалтівників, і відбувається процес відтворення жорстокості.
Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Та все-таки проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів. А чи захищає закон жертви насильства та чи стримує насильників?
Насильство у моральній площині окреслює кривдження осіб, слабших фізично, часто з фізичними або психічною вадами.
У суспільно-політичній площині насильство набуває значних розмірів, про що свідчать війни, збройні конфлікти, акти непокори, а також бійки у громадських місцях.
У психологічній площині – це явища, що відбуваються у психіці людини, а також у їхніх стосунках. Головний зміст цього виду насильства – страждання жертви, її безсиллі, внутрішньому розладі, приниженні. Насильство має спільні елементи:
- завжди являється наслідком продуманої дії, отже не є випадковим;
- пов’язується із порушенням певних прав особи чи групи осіб;
- присутній елемент послаблення здатності до захисту.
Насильство дуже часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.
Нині, коли громадськість в Україні починає усвідомлювати людські права та свободи, коли прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї», цей злочин нарешті став помітним для суспільства.
Насильство є фактором примусового контролю, який практикує одна людина над іншою.
Найчастіше насильство проявляється в сім'ї. Це реальна дія чи погроза фізичної, сексуальної, психологічної або економічної образи та насильство з боку однієї особи щодо іншої, з якою вона має чи мала інтимні або інші значущі стосунки.
Як правило, насильство в сім'ї складається з таких елементів:
Витоки насильства в сім'ї закладено у звичаях суспільства, в системі норм і правил, які передбачають для чоловіків, жінок та дітей різну визначену поведінку: активну та агресивну для чоловіків, поступливу для жінок і покірну для дітей. Значною мірою така поведінка є наслідком традиційного виховання, за якого агресивна поведінка чоловіків розглядається як єдиний та прийнятний спосіб вирішення проблем. Хлопчиків навчають бути напористими у досягненні своє мети, тоді як дівчаток вчать терпіти й пристосовуватися. Результатом такого впливу сім'ї та оточення є нинішня сумна картина насильства над жінками в нашій країні. Крім того, воно може здійснюватися й над іншими членами сім'ї, особливо над дітьми.
Часто насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної або емоційної образи. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясувати такі випадки насильства:
Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, загрожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спробі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли дитина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати продукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.
Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сексуальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; змушують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна третина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.
Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висміюють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.
Економічне насилля: економічні утиски (не давати грошей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку жертви та витрата їх на себе; використання правової системи проти жертви).
Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.
Отже, дитина потребує соціально-правового захисту. Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!
Як же захистити дитину?Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім'ї? Хто повинен зупинити цикл знущань? 

Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:
1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім'ї.
2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.
3. Якщо наявні насильницькі стосунки - спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.
Виховання в умовах насильства в сім'ї дає нові покоління діячів - викладачів, керівників, депутатів та працівників різних установ, - схильних до нього у різноманітних сферах життя, навіть у світовому масштабі. Тому треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про сучасні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це дозволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насильства, усвідомлення людиною своїх прав.

Наслідки домашнього насильства для дітей
Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:
- у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);
- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;
- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;
- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.
Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ТРАВМАМ

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків.

Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.
Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зростом та вагою - дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можливо, на все життя.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується.
Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»...

Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко проникають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе.
Емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею. На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм?

У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.
Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям.
Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь.
На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.
Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші неприємності. А, виявляється, значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи страхи у дитини.


Правовий захист від насильства над дітьми в сім'ї

Організація Об‘єднаних Націй прийняла низку документів – декларацій, конвенцій та інших документів, які при прийнятті їх окремими державами допомагають визначити та долати різні види дискримінації та насильства щодо особистості. Так наприклад, у Декларації ООН "Про викорінення насильства по відношенню до жінок'', до якої приєдналася і Україна, вказується, що насильства можна віднести таке:
• фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у сім’ї, включаючи побиття, сексуальне примушування по відношенню до дівчат у сім’ї, насильство, що пов‘язане з посагом, зґвалтування жінки чоловіком, пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні дії, які завдають шкоди жінці, а також позашлюбне насильство та насильство, що пов’язане з експлуатацією;
• фізичне, сексуальне та психологічне насильство, яке має місце у суспільстві взагалі, включаючи зґвалтування, сексуальне примушування, сексуальне домагання та залякування на роботі, в освітніх закладах та в інших місцях, торгівлю жінками та примушування до проституції;
• фізичне, сексуальне та психологічне насильство з боку або при потуранні держави, де б це не відбувалося.

На изображении может находиться: текст
Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

  • Декларація прав людини, 1948 р.;
  • Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами, 1950 р.;
  • Декларація про політичні права жінок, 1953 р.;
  • Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, 1963 р.;
  • Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, 1966р.;
  • Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культур¬ні права, 1966 р.;
  • Декларація ООН про ліквідацію дискримінації по відношенню до жінок, 1967 р.;
  • Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок, 1979 р.;
  • -Конвенція МОП 156 про рівні відношення та рівні можливості працюючих чоловіків та жінок, 1981 р.
  • Загальна декларація прав людини, 1984 р.
  • Конвенція про права дитини, 1989 р.
  • Декларація про викоріненні насильства над жінками, 1993 р.
  • Зобов'язання, взяті Україною після Четвертої Всесвітньої конференції ООН з питань становища жінок, 1995 р.
  • Пекінська декларація Всесвітньої конференції зі становища жінок, 1995р.

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім'ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім'ї.
Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім'ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст.27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.32); право на звернення до державних інституцій (ст.40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41); право на житло (ст.47); принцип рівності кожного подружжя у правах і обов'язках в шлюбі та сім'ї (ст.51); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст.55); право знати свої права та обов'язки (ст.57).
Кодекс про шлюб та сім'ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім'ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов'язків.
Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

Основні підстави для позбавлення батьківських прав:
1. Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.
2. Ухилення від виконання матір'ю чи батьком своїх обов'язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.
3. Жорстоке поводження з дитиною.
4. Алкоголізм або наркоманія батьків.
5. Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.
6. Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Законодавством закріплено перелік органів і установ, які займаються попередженням жорстокого поводження з дітьми та приймають заяви про такі випадки:
- служба у справах сім'ї, молоді та спорту;
- кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
- органи опіки і піклування;
- кризові центри;
- органи виконавчої влади;
- органи місцевого самоврядування, і інші державні органи.
Представники цих органів приймають усні або письмові заяви про випадки жорстокого поводження з дітьми, випадки насильства над дітьми або про погрози щодо їх вчинення.
У випадку, якщо повідомлення підтверджуються, до винних осіб вживаються такі заходи:
1. Винесення офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї ( виноситься у разі трьох і більше випадків віктимної поведінки і вручається під розпис);
2. Взяття на профілактичний облік, осіб схильних до вчиненая насильства в сім'ї (беруть тих, кому винесено офіційне попередження, на рік);
3. Винесення захисного припису. Ним особі, стосовно якої він винесений, забороняється вчиняти певну дію. Обмеження встановлюється на 30 днів.
Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КУпАП.
15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон «Про попередження насильства в сім'ї».
7 червня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису» (ст. 173.2 КУпАП).
З вищевикладеного можна зробити висновок, що у сучасного людства є тяжкий гріх – це обездолені діти. Про це багато пишуть та говорять, дехто намагається їм допомагати. Але кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. І сьогодні діти всього світу потребують захисту. 250 млн. існують лише за рахунок важкої праці, крадіжок. 30 млн. дітей від 6 до 11 років не мають можливості відвідувати школу. Щороку від хвороб вмирає до 5 млн. дітей, з них 3,5 млн. – від хвороб, які можна вилікувати. Поширилось використання дітей, від яких відмовились батьки, для трансплантації органів. Щоденно в Україні підлітки скоюють 104 правопорушення, серед яких вбивства, пограбування, насилля, побої,неповнолітніх дітей в нашій країні – діти з різними хронічними захворюваннями.
На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту.

Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди. Для покращення роботи потрібно створити притулки для постраждалих від насильства та жорстокого поводження з метою соціальної реабілітації, де б людина могла б отримати кваліфіковану допомогу психолога та юриста. Потрібно проводити інформаційно-просвітницьку роботу на вулицях, у ВУЗах та ЗОШ (розповсюдження різних буклетів флаєрів, плакатів та ін. )

На изображении может находиться: текст

Поради психолога щодо впливу телебачення, комп’ютера, ЗМІ на розвиток дитини

Телебачення і здоров’я дітей 

Проблема «діти і телебачення» хвилює всіх: і батьків, і педагогів, і лікарів. Сьогодні для кожної дитини телебачення стало улюбленою іграшкою або книгою. Працівники цієї галузі розраховують на те, що діти за допомогою батьків переглядатимуть передачі вибірково залежно від уподобань, віку. Адже, про що свідчать лікарі-гігієністи, більшість дошкільнят дивляться телевізор без розбору, від 40 хв до 2-х годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, щоденний перегляд телепередач формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою б не була передача. А кожний вільний вечір - це час для розвитку здібностей дитини, спілкування дітей із дорослими, для ігор, під час яких дитина активно засвоює інформацію. А телепередачі не потребують від маленького спостерігача особистої участі, тому перетворюють його на пасивного глядача.
Такі вчені, як А. В. Запорожець, М. М. Кольцова, та інші отримали велику кількість даних, які стверджують, що дошкільні роки - час інтенсивного фізичного і духовного розвитку здібностей людини.
Від дитини, яка приходить до першого класу, вимагається високий рівень розвитку всіх психофізіологічних та фізичних функцій, систем організму, що дають можливість успішно навчати дітей. До першого класу приходять діти з різним станом здоров'я та працездатності. Дослідження свідчать, що у 27% дітей відмічається низький рівень працездатності, глибший ступінь утоми, що призводять до поганої успішності в школі. Тому вихователі та батьки повинні особливу увагу звернути на дітей, які часто хворіють, мають гіпертрофію мигдалин 2-3 ступенів, аденоїди І ступені, функціональні серцеві зміни, невротичні реакції (висока збудженість, роздратованість, плаксивість, задерикуватість) та інші відхилення у поведінці або стані здоров'я. Дошкільник не повинен сидіти біля телевізора більше ніж 30 хвилин. Вечірню казочку діти можуть переглядати щодня, триває вона не більше ніж 15 хв і налаштовує на те, що день завершився і час спати.
Двох-трьох дитячих передач на тиждень достатньо для дошкільників. Для попередження зорового напруження під час перегляду телепередач дуже важливими є 3 моменти: відстань глядача від екрана, освітлення в кімнаті, якість зображення на екрані. Розташовуватися телевізор повинен на рівні очей сидячого або трохи нижче. Якщо дитина носить окуляри, то під час перегляду передачі їх необхідно надіти, щоб зайвий раз не напружувати зір. Таким чином, нормальний розвиток і стан здоров'я дитини залежить від режиму її дня. У багатьох випадках, у постійному порушенні режиму винне не телебачення, а ставлення до нього у сім'ї, спосіб життя якої передається дітям.


ВПЛИВ ЗМІ НА РОЗВИТОК ДИТИНИ

Інформаційна епоха диктує свої закони і висуває свої вимоги. ЗМІ супроводжують життя не тільки дорослих, а і дітей. Телевізор, комп'ютер, відео давно і міцно ввійшли у життя дитини, починаючи з перших років їх існування. У багатьох сім'ях, як тільки дитина навчиться сидіти, її саджають перед екраном, що заміняє живе спілкування з близькими, бабусині казки, мамині колискові, татові потішки. Сидіння перед екраном цілком усіх улаштовує, а особливо батьків: малюк не плаче, нічого не просить, не бешкетує, безпечно поводиться і в той же час отримує враження дізнається щось нове. Купляючи малюкові відеокасети, диски, комп'ютерні ігри, батьки, безумовно, піклуються про його розвиток і намагаються зайняти його цікавою справою. Але якщо дорослі не братимуть активної участі у спільному перегляді телепередач і комп'ютерних іграх, це може призвести до сумних наслідків, і не тільки для здоров'я дитини (про порушення зору, осанки, дефіцит рухів сказано багато), але і для її психічного розвитку.
Лікарі-гігієністи свідчать, що більшість дошкільнят дивляться телевізор без правильного вибору, від 40 хв до 2 годин на день, тобто до 14 годин на тиждень. Таким чином, перегляд телепередач щодня формує у дітей звичку проводити щовечора біля екрану, якою не була б передача.
Один із найнегативніших наслідків такого «телевізійного та комп'ютерного» життя є відставання у розвитку дитини. В останні роки батьки, педагоги все частіше згадують про цю проблему: діти пізніше починають говорити, мало і погано розмовляють, їх мовлення бідне і примітивне.
Здається, що дитина сидить біля екрану, постійно чує мовлення і зайнята достатньо цікавою справою. Але мовлення - це не повторення чужих слів та їх запам'ятовування. Опанування мовлення в ранньому віці відбувається в живому спілкуванні, коли малюк не тільки слухає, але й відповідає на спілкування, при цьому беручи участь у розмові своїми рухами, думками і почуттями. Отже, відбувається пасивний інтелектуальний, фізичний та емоційний розвиток. Інформація подається в готовому вигляді, вона не потребує уяви і аналізу. Більшість батьків помічають, що діти не хочуть, щоб їм читали книжки, вони виявляють бажання переглядати казки на відео. У результаті не відбувається обговорення казки, у дитини не розвивається бажання самостійно навчитись читати. Згодом це дуже негативно дасться взнаки під час вступу дитини до школи.
Не можна не забувати про особливу чуттєвість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання. Почуття страху, небезпеки виникають у дитини після перегляду кадрів із насиллям, війною, убивством. Дорослий може не помітити змін у поведінці дитини, але страхітливі образи та звуки можуть хвилювати її у вигляді снів, підвищеної тривожності чи невротичних симптомів.
Потрібно також звернути увагу на ефект звички агресивної поведінки. Постійний перегляд сцен насилля притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, черствіють до людського болю. Якщо через кожні 15 хв. на екрані транслюється насилля, то через певний час дитина починає сприймати це як норму. Деякі психологи вважають, що на цьому етапі починає формуватись сценарій агресивної поведінки. Потрапляючи у соціум, дитина пригадує той спосіб агресії, яку вона спостерігала на екрані, і починає діяти так само. Спостереження X. Хекха- узена довели, що діти, які в сім'ї часто зазнають насилля, улюбленими передачами обирають ті, в яких присутнє насилля, а улюбленими героями вважають найагресивніших.
Наприкінці зупинимось на впливі реклами на психіку дитини. У дитини дошкільного віку психіка особливо вразлива до яскравих образів, їх швидкої зміни, мерехтіння тощо. Однак, постійний перегляд реклами формує у дитини психологічну залежність, що виникає в результаті штучного стимулювання та збудливості нервової системи. Ефект мерехтіння відеокадрів може призвести до дисгармонії мозкових ритмів, їх збою.
Згадане вище не означає потребу виключити з життя дітей ЗМІ. Це неможливо та й несуттєво. Адже існує багато телепередач та комп'ютерних ігор, що є енциклопедією моральності та знань про навколишній світ. Але підключати дітей до такої інформаційної техніки можна тільки тоді, коли вони готові використовувати її за призначенням, коли вона стане для них засобом отримання потрібної інформації, а не повновладним господарем їхніх душ.

Поради батькам

• Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами.

Пам'ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим.

• Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп'ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп'ютера - не більше ніж 12 хвилин) для старших дошкільнят.

• Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію.
• Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео і телепродукцію.
• Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп'ютерних ігор. 
Важливо зрозуміти, що дитина думає, від чуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.

• Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.

• Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.

Таким чином, пам'ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, ми повинні пам'ятати про ту відповідальність, що покладена на дорослих: зробити все можливе, щоб не допустити негатин ного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.

ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР

Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.
Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх динамічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:
• електромагнітне випромінювання;
• утома очей від мерехтіння екранного зображення;
• тривала статична робоча поза;
• психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;
• термін перебування за комп'ютером;
• утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;
• стреси, що виникають через застосування комп'ютера.

Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю.

З цією метою необхідно навчити планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:
• призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);
• заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.
Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).
Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.
Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.


Поради батькам

• Купуючи монітор, перевірте, чи відповідає він таким стандартам: Шведський стандарт МРКII, стандарт 180 9241, частина 3. Ці стандарти висувають суворі вимоги щодо електромагнітного випромінювання. Не купуйте комп'ютери, що відтворюють нечіткі, мерехтливі зо враження - це шкодить зору.
• Відстань від очей до монітора не повинна бути меншою ніж 70 см.
• Під час роботи з комп'ютером необхідно зберігати правильну поставу. Спинка стільця повинна підтримувати нижню половину спини. Якщо є підлокітники, вони повинні відповідати зросту. Голову слід тримати прямо, з невеликим нахилом уперед. Коли починається робота з клавіатурою, руки повинні бути зігнутими приблизно під кутом 90 плечі розслаблені. Це допоможе уникнути перенавантаження хребта, м'язів плечей, рук.
• Не забувайте про правильне освітлення, що пом'якшить мерехтіння на екрані. Не можна сидіти за дисплеєм у темряві. Освітленість кімнати має дорівнювати 300 люкс. Не можна ставити монітор навпроти вікна.
• Для дітей віком 4-6 років фахівці пропонують розвивальні ігри, що займають 7-10 хв та поєднуються з творчими завданнями (малювання, вирізання, ліплення).


Критерії відбору комп'ютерних програм

• Відповідність до вікових особливостей (програми не повинні формувати навички, до яких дитина ще не готова, навчальний матеріал повинен містити приклади з реального життя дитини, що зрозуміліїй).
• Дослідницький характер (програма ініціює участь дитини у дослідах, пізнавальній діяльності).
• Легкість для самостійних занять (наприклад, використання навчальної програми не потребує від дитини вміння читати).
• Дитині даються прості для розуміння вказівки та використовується незначна кількість засобів керування зображенням на екрані.
• Розвиток широкого спектру навичок та уявлень (класифікація, прийняття рішень, експеримент тощо).
• Високий технічний рівень (приваблива графіка, анімаційні ефекти, привабливі звукові супроводи).
• Цікавість (стимулювання уяви дитини).
• Стимулюючий характер (коли дитина користується розвивальною програмою, вона відчуває задоволення від досягнутого успіху. Це підвищує її самооцінку, розвиває почуття власної гідності).
• Не забувайте, що заняття з комп'ютером повинно контролюватись батьками або фахівцем.

Як допомогти дітям навчитися відповідально використовувати сучасні технології?

Коли ми були дітьми, у нас не було таких технологій, як зараз, і їх роль була не така велика. У нас завжди було бажання вийти на вулицю пограти. Після школи ми просили батьків відпустити нас в парк побігати з нашими друзями, а дзиги або скляних кульок було досить, щоб зробити нас щасливими. На сьогодні все змінилося. В наші дні часто можна побачити дітей,які сховалися в екрани своїх телефонів. Сьогодні діти, приходячи зі школи, дивляться телевізор, а потім переходять до гри з телефонами або планшетами своїх батьків.

Ми живемо в суспільстві, залежному від науки і технології, в якому ніхто нічого не знає ні про науку, ні про технології. Це вірний шлях до катастрофи. Карл Саган
Що ми можемо зробити, щоб наші діти не стали залежними від технологій?

Небезпеки прилипання до екрану
Коли у нас виникають проблеми з тим, щоб змусити дитину щось зробити (наприклад, поїсти), ми звертаємося за допомогою до планшета, телефона або телевізора. Ми дозволяємо дітям дивитися мультики, щоб вона не вередувала і замовкла. Хтось може запитати, так що ж в цьому поганого, якщо ми таким чином досягаємо нашої мети? Проблема в надмірності і викликанні звикання.
Ситуація може ще більше посилитися тим, що дитина починає закочувати істерику кожен раз, коли їй доводиться їсти, якщо тільки ми не поставимо перед нею планшет. Вона може відмовитися і від їжі, якщо не отримає мультики.

Правда полягає в тому, що неконтрольоване використання технологій може призвести до того, що діти будуть дивитися на екрани по кілька годин на день. Вони починають менше займатися іншими видами діяльності, такими як гра з іншими дітьми, розмови в колі сім'ї, відпочинок або навчання. Це може привести до значного зниження кількості і якості її відносин.
Дитина може повністю ізолюватися і втратити соціальні навички. Те ж може статися і з оцінками дітей в школі. Відсутність часу на виконання домашніх завдань безпосередньо впливає на оцінки. Нарешті, поведінка дитини може стати тривожною і проблематичною.
У неї можуть розвинутися поведінкові розлади.

Технологія - це всього лише інструмент. Люди використовують інструменти для поліпшення свого життя. Том Кленсі

Ключ до змін - батьки

Ключ до уникнення проблем, пов'язаних з використанням технологій дітьми, знаходиться в руках батьків. Коли телефони та планшети використовуються належним чином, то це не обов'язково погано.
Ми можемо заохочувати дітей використовувати техніку збалансованим, здоровим способом, допомагаючи їм застосовувати її як джерело інформації, інструмент навчання або розваги. Ми повинні зрозуміти, що їм подобається. Спільні з дітьми Інтернет-серфінг або відеоігри допомагають нам об'єднатися. Це дозволяє батькам і дитині навчитися краще пізнавати і розуміти один одного. Ми також можемо порекомендувати своїм дітям інші заходи, якими вони могли б займатися у вільний час. Наприклад, ми можемо запропонувати читання, яке, як ми знаємо, їм подобається. Це було б ефективніше, ніж просити їх просто читати взагалі. Це хороший спосіб мотивувати дітей на пошук нових способів отримувати задоволення. Те ж саме можна сказати і про спорт або будь-яке інше заняття, в якому вони керуються своїми інтересами.

Правила використання техніки
Завдання батьків - позначити дітям чіткі межі використання гаджетів.

Вони повинні знати, коли їм дозволено користуватися пристроями, а коли - ні. Наприклад, телевізор можна дивитися одну годину на день, грати у відеоігри тільки три-чотири години на тиждень.
Телевізор, комп'ютер, ігрові приставки краще розташувати в місці, доступному кожному члену сім'ї, а не тільки в дитячій кімнаті. Це єдиний спосіб дізнатися які передачі діти дивляться і на які сторінки в Інтернеті заходять.
Важливо бути впевненим в тому, що зміст інформації, одержуваної дітьми з Інтернету і ТВ-передач, відповідає їхньому віку. Це також завадить їм ізолюватися від решти родини і ми будемо знати, що вони отримують достатньо часу для сну.

Нарешті, слід мати на увазі, що існує безліч різних способів підтримки дисципліни - це позитивні підкріплення і покарання, які можуть бути задіяні найрізноманітнішими способами. У цьому сенсі було б краще, якби ми не використали гаджети для цих цілей. Якщо ми надаємо техніці важливу роль в житті дитини, то тим самим підсилюємо її тривогу, коли вона не отримує до неї доступу.

Нам уже не обійтися без сучасних технологій. Наші діти ростуть в іншому, незнайомому нам, технічному світі. І все ж, ми залишаємося їхніми батьками та наш обов'язок підготувати їх до зустрічі з цим незвичайним і іноді небезпечним світом.

Маргарита Ваелма

ЯК ВРЯТУВАТИ ДИТИНУ ВІД КОМП’ЮТЕРНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ. ПОРАДИ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ПСИХОЛОГА

Спеціально для «Шпальти» практикуючий психолог, арт-терапевт, консультант організацій, гештальт-терапевт  ВСППГП Альона Головіна визначила власні топ-5 порад для батьків щодо того, як вберегти дітей від комп’ютерної залежності.

1. Власний приклад

Виховуйте не тим, що говорите, а тим, як живете і що демонструєте! По можливості відкладайте свої ґаджети та згадуйте, що ще приносить вам задоволення. Чудово, якщо ваше захоплення, може бути розділене зі всією родиною! Корисно влаштовувати профілактичні вечори тиші та розмов, казок і сімейних історій. А якщо у вас ще є справжні захоплення, то сміливо залучайте своїх діток: спорт, йога, малювання, гончарство, подорожі, допомога іншим!.. Адже найкращі ліки від виникнення негараздів – це профілактика!

2. Турбуйтеся про рівень своєї психічної енергії

 У кожного з нас є так званий «контейнер психічної енергії». Хороші переживання і враження наповнюють контейнер, погані – спустошують. Виснажений дорослий – кінець всьому живому. І діткам часом нічого не залишається, як ховатись у віртуальних світах. Отже – ресурси! Ресурс  – це те, що саме цієї хвилини додасть вам сил і поповнить запаси вашої енергії. Є енергія – можу іти до своєї дитини, немає – шукайте сили чи спосіб її відновлення.

3. Створюйте теплий та безпечний простір

Вірте у дітей і у своє батьківство! Оберігайте, розвивайте таланти і підтримуйте індивідуальні інтереси ваших діток! Книги й статті моїх улюблених авторів вам у допомогу: С.Ройз, І. Млодік, Ю.Гіппенрейтер, Л.Петрановська, Ф.Дольто, В.Сатір та інші. Читайте і розвивайтесь самі.

Якщо ми знаємо, хто ми, живемо в режимі «тут і зараз» та обізнані про психологічні особливості діток на різних вікових етапах – можемо бути надійними опорами та захисниками наших діток, вчасно розпізнати «збій системи» та адекватно відреагувати в разі необхідності!

4. Живіть та дійте з позиції довіри й поваги

Усі дітки мають право на повагу та щасливе дитинство. Отже, завдання дорослих бути такими дорослими, які можуть стати міцними контейнерами, «цілющим бульйоном», творчим середовищем, в якому хочеться рости й розвиватись. Страх, сором і провина як звичні важелі навчання та виховання мають бути трансформованими у довіру, любов і повагу! Тоді для того, щоб «відтягнути» від ґаджета, достатньо буде сказати: «А йдемо гуляти?» І наша «ґаджетова дитина» з легкістю скаже: «Так, пішли!!!». Тут допоможе живий дитячій інтерес до всього нового та цікавого. Звичайно, якщо вам не вдалося зупинити його в ранньому віці токсичними посланнями: «Не біжи, впадеш!», «Стій – забруднишся!», «Підеш туди – забере тьотя/дядя/цигани/міліціонер», «Та нащо тобі це треба», «Припини».

5. Створюйте сімейні правила й обов’язки

Створені разом ритуали, свята, правила й обов’язки можуть істотно полегшити сімейне життя та зробити його ще й класним. Так, наприклад, для створення «Правил нашої суперсімейки» кожен висловлює свої пропозиції щодо правил та обов’язків, потім з доброї волі кожен обирає те, що може виконувати. Далі все записується і «візується» підписами (наприклад: розфарбованими пальчиками рук). Правила можуть змінюватись і доповнюватись! Отже, чим більше ясності – тим менше шансів для напруги, «туману», конфліктів та пошуку «втечі».

Анна Колісник

Активність і гіперактивність 



Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають - і все це майже одночасно.Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: "Який же ти хороший, коли спиш!" 

Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі. Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: "Щось із нею не те!" Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» - суцільними заборонами і покараннями. А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і "перебором"? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися.

Активна дитина:

віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;

- швидко говорить і ставить нескінченні запитання;

- не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;

- активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);

- неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).

Гіперактивна дитина: 

- перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити;

- навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;

- теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять;

- теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;

- її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається;

- страждає на кишкові розлади, алергію;

- не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завждивсюди поводиться однаково активно;  

- дитина неконтрольовано агресивна  безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.

Причини гіперактивності

Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції.

Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо.

АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.

ПАМ’ЯТАЙТЕ

Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний». До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги. Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою.

ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА! Що ТРЕБА робити?

ПОЧНІТЬ ІЗ СЕБЕ

Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!

«НІ» слову «НІ»

Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму, оскільки у гіперактивних дітей – понижена реакція на шум, зорові образи, негатив, тож заборони для них – пустий звук. Заборони мають бути заздалегідь обговорені, чітко сформульовані, а ще дитина має чітко знати, яке покарання її чекає при порушенні. Не слід забороняти в категоричній формі (не вживайте слів „не можна”, „припини”, „ні”). Замість наказів – прохання (але не підлещуйтесь). Досягайте згоди і взаєморозуміння, пояснюйте, чому „не можна”, якщо не вдається – переключіть увагу дитини, бажано зі спокійним гумором: запропонуйте іншу можливу в цей момент діяльність чи розвагу; поставте несподіване запитання, не пов’язане с даною ситуацією; відреагуйте несподіваним для дитини чином (пожартуйте, повторіть дії дитини тощо); сфотографуйте дитину або підведіть її до дзеркала в ту хвилину, коли вона вередує; лишить дитину в кімнаті саму (якщо це безпечно). Якщо відволікти не вдається – запропонуйте альтернативний варіант (наприклад, дитина рве шпалери – дайте їй купу газет: „Хочеш рвати – рви, газет тобі надовго вистачить”). Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання. Не наполягати щоразу, щоб дитина вибачилася. У багатьох випадках, коли дитина заспокоїться, варто зробити вигляд, що нічого не сталося. Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає. Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням. Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!), відмовити їй у звичних розвагах тощо. Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні. Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА! Дитину треба хвалити завжди, коли їй вдалося довести справу до кінця. Особливо, якщо ця справа пов’язана з концентрацією уваги (розмальовування, читання, прибирання тощо). Тут буде не зайвий маленький подарунок чи привілей, дозвіл трохи довше погуляти, цукерка тощо, але пильнуйте, щоб система заохочень не перетворилась на систему оплати. Завжди відзначайте успіхи – це зміцнює впевненість дитини у своїх силах.

ЕМОЦІЙНИЙ І ФІЗИЧНИЙ КОНТАКТ

Для гіперактивних дітей це дуже важливо. Треба обійняти, приголубити, погладити, заспокоїти у важких ситуаціях – і неконтрольовані емоції та м’язова напруга почнуть спадати.

РОЗПОРЯДОК ДНЯ

Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня, який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор, прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а ще краще – виставити будильник чи таймер.

ДОРУЧЕННЯ І ОБОВ’ЯЗКИ

Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов’язки і контролюйте їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка. Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – „відключиться”). 

КОНТРОЛЬ НАД СОБОЮ

Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть «агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у той стовп»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо). Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для гіперактивної дитини.

УНИКАЙТЕ ЕМОЦІЙНОЇ ПЕРЕВТОМИ

Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи комп’ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірого збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в дитячий садок.

ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ

Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у гіперактивність. М’яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити.Крім того, гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).

ХАРЧУВАННЯ

Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів, мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого, побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов’язкове правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її!

ВЛАСНИЙ КУТОК

Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор, навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.

ПАМ’ЯТАЙТЕ

загальна рухова активність з роками зменшується, а у деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя (і вам також!) у підлітковому віці.

 

ЛЮБІТЬ ДИТИНУ, допомагайте їй стати успішною. Все у ваших руках!

"Множинний інтелект" - як зрозуміти свою дитину!

Теорія множинного інтелекту та 8 типів інтелекту дітей
Американський психолог Говард Гарднер запропонував теорію, яка пояснює різні види інтелекту. Вчений припускає, що зводити визначення інтелекту дитини до простої перевірки IQ недостатньо. Академічна успішність, безсумнівно, важлива, але настільки ж важливі і схильності дитини до малювання, музики, танців, підприємницької діяльності і т. д. Всі ці схильності необхідно враховувати, визначаючи потенціал дитини. Так виникла теорія множинного інтелекту, яка доводить, що у дитини можуть домінувати 1 або 2 з вісьми типів інтелекту.

 

8 типів інтелекту
Теорія Говарда Гарднера швидко знайшла послідовників у всьому світі. Педагоги з різних країн стали включати теорію множинного інтелекту в свої системи освіти.
Розглянемо докладніше типи інтелекту, які зустрічаються у дітей.
1. Телесно-кінестетичний
Діти, які мають тілесно-кинестетичний інтелект, зазвичай досягають успіхів у спорті та інших видах фізичної активності. Вони багато рухаються, та їх рухи гарно скоординовані. Якщо ваша дитина проявляє інтерес до рухливих ігор і може добре координувати рухи свого тіла, то можна з упевненістю сказати, що у неї розвинений даний тип інтелекту. Поспостерігайте за дитиною, щоб краще зрозуміти її схильності. Малюк занадто метушливий? Він завжди в тонусі? Він не може довго всидіти на одному місці? Такі дрібні деталі можуть допомогти вам визначити у дитини тілесно-кінестетичний тип інтелекту. Їм володіють багато відомих спортсменів, акторів і танцюристів.
2. Візуально-просторовий
Даний тип інтелекту визначає, наскільки добре дитина може візуалізувати об'єкти, місця і навіть свої сни. Діти, що володіють таким інтелектом, мають таланти в малюванні, ліпленні і інших подібних заняттях. Вони добре визначають розміри об'єктів і можуть в деталях відтворювати минулі події. Вони також схильні висловлювати свої думки і почуття у візуальній формі.
Якщо ваша дитина приділяє увагу деталям і здатна згадати найдрібніші подробиці повсякденних подій, у неї розвинений візуально-просторовий інтелект. Діти, які мають такий інтелект, можуть стати художниками, архітекторами або фахівцями в подібних сферах.
3. Логіко-математичного
Логічний інтелект пов'язаний зі здібностями дитини до математичних обчислень і аргументацій. Важливою частиною логіко-математичного інтелекту є навички вирішення різних завдань. Якщо ваша дитина спостережлива, вміє мислити нестандартно, логічно міркувати, пояснювати, розуміти підказки - у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти допитливі і часто задають питання. Вони добре розуміють мову чисел, графіків і діаграм. У багатьох відомих математиків розвинений даний тип інтелекту.
4. Музичний
Якщо дитина любить слухати музику, це ще не означає, що вона має музичний інтелект. Даний тип інтелекту розвинений у дітей, які люблять складати музику, співати і настукувати різні ритми. Вони краще за інших розуміють музику. Якщо у вашої дитини гарний голос, у неї є почуття ритму, вона розрізняє тональності і цікавиться грою на музичних інструментах, тоді у неї, безсумнівно, розвинений музичний інтелект. Однак важливо розуміти, що музичний інтелект - це досить широке поняття, і у різних дітей він може проявлятися по-різному.
5. Лінгвістичний
У дітей, що володіють лінгвістичним інтелектом, зазвичай добре розвинені мовні навички. Якщо у вашої дитини гарний почерк, вона любить читати, добре розуміє граматику і вміє вірно писати складні слова, у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти люблять грати зі словами і розгадувати кросворди. У них зазвичай великий словниковий запас, вони легко запам'ятовують нові слова. Також у них розвинена здатність розповідати історії.
6. Екзистенційний
Екзистенціальний інтелект не варто плутати з інтровертованістю або егоцентричністю. Він пов'язаний зі здатністю людини насолоджуватися самотністю. Якщо дитина, залишаючись одна, не нудьгує і не боїться, то у неї розвинений даний тип інтелекту. Цей тип пов'язаний з такими якостями, як відповідальність, самосвідомість і самостійність. Діти, які наділені екзистенційним інтелектом, усвідомлюють свої сильні і слабкі сторони. Якщо ваша дитина упевнена в правильності своїх дій, не дивлячись на те, що оточуючі вважають інакше, у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти впевнені у всьому, що вони роблять. Вони слухають оточуючих, але роблять те, що самі вважають правильним. З таких дітей виростають найуспішніші підприємці.
7. Міжособистісний
Діти з розвиненим міжособистісним інтелектом вміють добре спілкуватися з оточуючими. У них зазвичай багато друзів, і вони люблять бути в компанії. Якщо ваша дитина постійно проводить часом зі своїми друзями і любить спілкуватися з людьми, у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти вміють знаходити спільну мову з різними людьми і розуміють, як справлятися з різними ситуаціями. У компанії вони здаються спокійними і розслабленими. З друзями вони співчутливі, добрі і чуйні. З таких дітей виростають хороші дипломати, керівники і педагоги.
8. Натуралістичний
Якщо ваша дитина цікавиться садівництвом, доглядом за тваринами, то у неї розвинений даний тип інтелекту. Такі діти люблять природу. Вони цікавляться різними природними явищами, люблять гуляти в парках, біля річок і всюди, де немає асфальту. Також вони стурбовані збереженням природи.
Коли ви знаєте, як виявляється кожен з восьми типів інтелекту, ви можете визначити, в чому сильна ваша дитина. Спостерігайте за дітьми, помічайте їх здатності і допомагайте їх розвивати. Цінуйте дитячі таланти з раннього віку - і вам не доведеться турбуватися про їх майбутнє.

 


1
2
3
4
5
6
7
8